Чому Макрон заговорив про гарантії безпеки для Росії? - аналітик Atlantic Council

"Президент Франції Еммануель Макрон спричинив полеміку на початку грудня, закликавши європейських лідерів надати Росії гарантії безпеки. Під час інтерв'ю французькому телеканалу TF1 Макрон сказав, що Європі необхідно підготувати майбутню архітектуру безпеки континенту та подумати, як дати гарантії безпеки Росії. Критики назвали коментарі французького лідера помилковими та безвідповідальними, а дехто звинуватив його в узаконенні хибних наративів, які Кремль використовує для виправдання вторгнення в Україну", - пише журналіст Пітер Дікінсон у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Напередодні вторгнення у лютому 2022 року Москва прагнула подати майбутній наступ як раціональну відповідь на десятиліття експансії НАТО до регіонів Центральної та Східної Європи, в яких раніше домінувала Росія. Кремлівські чиновники заявили, що Росія відчуває загрозу з боку НАТО, і зажадали від Заходу гарантій безпеки, що далеко заходять. Ці заяви про невинність Росії продовжуються від самого початку вторгнення, коли Володимир Путін та інші кремлівські чиновники заявляли, що присутність НАТО, що зростає, по сусідству з ними не залишає їм іншого вибору, крім військової відповіді.

Наратив про розширення НАТО був підтриманий самопроголошеними реалістами зовнішньої політики та західними апологетами путінського режиму, які використали його, щоб довести, що Сполучені Штати та інші члени НАТО повинні взяти на себе свою провину за криваву бійню в Україні. Зазвичай вони заявляють, що вторгнення Заходу до традиційної сфери впливу Росії було надто провокаційним і неминуче призвело до агресивної реакції.

Цей аргумент зовні переконливий, але птребує серйозної перевірки. Його найочевидніший недолік — це припущення про те, що НАТО становить загрозу безпеці самої Росії. Розширення НАТО — далеко не змова з метою оточити Росію, вона була викликана після закінчення холодної війни оборонними міркуваннями з боку нових держав — членів Центральної та Східної Європи, які щосили намагалися добровільно приєднатися до військового альянсу, щоб захистити себе від імперських амбіцій Росії, що відроджується. Іншими словами, ключовим фактором розширення НАТО був страх перед відновленням російської агресії щодо країн, які лише недавно отримали незалежність від Кремля. Їхні заявки на членство не вимагали підказок із Вашингтона, Лондона чи Берліна.

Опоненти розширення НАТО схильні вважати, що альянс прагне військової конфронтації з Росією. Проте фактами це, м’яко кажучи, не підтверджується. Справді, окрім темних фантазій кремлівської пропагандистської бульбашки, сама ідея нападу НАТО на Росію широко визнана абсурдною.

З 1991 року офіційні особи НАТО прагнули налагодити довірчі відносини з Москвою і створили численні органи для розвитку двостороннього діалогу. На початку 2000-х років Путін навіть висловив зацікавленість у вивченні можливості членства Росії. До повномасштабного вторгнення в Україну цього року альянс дотримувався дуже консервативного підходу до розміщення військ та техніки в нових державах-членах, розташованих ближче до Росії, та докладав значних зусиль для підтримки прозорості. Це далеко не дії армії, яка готується до наступу.

Остаточний доказ того, що НАТО не є військовою загрозою для Росії, можна знайти в діях самого Путіна. Влітку 2022 року Фінляндія оголосила про своє рішення припинити десятиліття нейтралітету та приєднатися до військового союзу. При загальному кордоні протяжністю понад 1000 кілометрів звістка про членство Фінляндії в НАТО мала спровокувати серйозну безпекову кризу в Росії і призвести до швидкого нарощування військової потужності для протидії цій загрозі. Натомість Путін фактично вивів більшу частину російських військ із прикордонної зони Фінляндії та передислокував їх до України. Звісно, він чудово розуміє, що НАТО не має жодних намірів вторгатися до Росії.

Протести Росії з приводу передбачуваного розширення участі НАТО в Україні також є безпідставними. Відомо, що у 2008 році альянс відмовився надати Україні План дій щодо членства, обравши натомість навмисно розпливчасті обіцянки майбутнього членства. З початку російської агресії проти України у 2014 році НАТО не робила жодних спроб змінити свою обережну позицію щодо членства України. Напередодні нинішнього вторгнення як прихильникам, так і противникам було очевидним, що до вступу України до НАТО ще десятиліття.

Якщо НАТО не збирається вторгатися в Росію чи пропонувати членство Україні, то про що цей галас? Невдоволення Росії розширенням НАТО досить щире, але воно не ґрунтується на будь-якому почутті незахищеності. Натомість Москва заперечує, що вона більше не може відкрито залякувати своїх сусідів по НАТО. Практично не маючи у своєму розпорядженні інструментів «м'якої сили», Росія традиційно використовувала свою військову міць для поширення більш широкого впливу в регіоні. Членство цих країн у НАТО робить це неможливим, і тому викликає невдоволення.

Невдоволення Росії розширенням НАТО є не лише відображенням розчарування Москви. Важливо зазначити, що ці скарги також є дуже ефективною димовою завісою для імперіалістичної агресії. Тоді як спроби Кремля зобразити напад на Україну як антинацистський хрестовий похід або війну з сатанізмом викликали глузування, спроби звинуватити НАТО виявилися набагато ефективнішими. Міжнародна аудиторія, вихована десятиліттями геополітичного домінування Заходу, надто охоче вірила, що Захід також має якимось чином відповідати за рішення Росії вторгнутися в Україну.

Хоча, можливо, зручніше вказувати пальцем на НАТО та Захід, бо російське вторгнення в Україну насправді є нахабним актом неспровокованої міжнародної агресії в Європі з часів Гітлера та Сталіна. Сам Путін неодноразово заперечував право України на існування та порівнював свою війну з імперськими завоюваннями російського царя XVIII століття Петра Великого. Він спробував анексувати чотири українські області та заявив, що українці насправді нібито росіяни («один народ»).

Це допомагає пояснити те, чому так багато людей було засмучено розмовами президента Макрона про гарантії безпеки для Росії. Протягом багатьох років Кремль цинічно використав уявні загрози безпеці як виправдання власних актів міжнародної агресії. Своїми нещодавніми коментарями президент Франції ризикнув підтвердити ці помилкові побоювання. Насправді, звісно, Україна, а не Росія гостро потребує гарантій безпеки. Повторення навмисної кремлівської дезінформації лише підбадьорює Росію та продовжує війну".