Чому на початку 1920-х від раку почали масово вмирати молоді жінки: Трагічна історія "радієвих дівчат" (фото, відео)

У 1920 роках в США сотні молодих жінок влаштовувалися на радієві фабрики, щоб розфарбовувати люмінесцентною фарбою циферблати годинників для військових. Керівництво говорило, мовляв, речовина, що світиться, не тільки нешкідлива, але й лікувальна. Дівчата облизували кінчики пензликів для відновлення форми, іноді заради забави фарбували собі нігті й зуби – і отримували небезпечну дозу радіації. Згодом у них почали з'являтися різні побічні ефекти, а багато в результаті померли, зокрема й від раку. П'ять менш постраждалих, але найвідважніших подали позов на компанію і виграли справу, фактично зберігши ще безліч життів. Журналісти розповіли про забуту трагічну історію "радієвих дівчат", передають Патріоти України з посиланням на Обозреватель.

У 1898 році французькі вчені П'єр і Марія Кюрі відкрили радій (символ Ra, атомний номер 88). Це принесло їм Нобелівські премії і зробило Марію Складовську-Кюрі першою жінкою, яка отримала таку високу нагороду. У той час про цей хімічний елемент було відомо небагато, крім того, що він випромінював слабке світіння. Кюрі страждала від хвороби крові, а її смерть трапилася внаслідок хронічного отруєння радієм, оскільки в той час небезпека опромінення ще не була усвідомлена.

Незабаром вчені, які існували на платню від радієвих компаній, почали публікувати дослідження, які рекламумали цілющі властивості хімічної речовини. Це призвело до того, що радій було включено до багатьох споживчих товарів: зубну пасту, косметичні засоби, питну воду. Реклама обіцяла, що продукція з "диво-елементом" принесе "сяюче" здоров'я і силу, в газетах буквально писали, що його використання "додасть роки життю!".

"Розсіюючий темряву" годинник Undark

На початку 1920-х років американська компанія United States Radium Corporation (USRC) у місті Оріндж штату Нью-Джерсі почала виробництво люмінесцентної фарби на основі радію Undark. Одним із варіантів її застосування стали циферблати годинника. Спершу аксесуари, які світяться, були не більше ніж дивиною, але потім втрутилися військові. З вступом США в Першу світову війну в 1917 році корисність такої фарби запримітила оборонна промисловість.

Уряд розмістив тисячі замовлень на годинники, що світяться, і приладові панелі. Це спонукало радієві компанії розширити свою діяльність і найняти сотні робітників, в основному дівчат, чиї маленькі ручки й акуратність краще підходили для ретельної роботи з фарбування крихітних деталей циферблатів.

Виробляли годинники Undark на трьох заводах: крім USRC, в Оттаві штату Іллінойс і Вотербері, Коннектикут. Тоді для жінок у США існувало не так багато варіантів заробітку. І для багатьох це була робота мрії: вони допомагали солдатам на фронті, зарплата була на ті часи феноменальною, а сама зайнятість "не бий лежачого".

Дівчата, які одержували по півтора цента за циферблат, з урахуванням розфарбовування до 250 штук у день, не підозрювали про те, що мають справу зі смертельно небезпечним матеріалом. Ба більше, оскільки після декількох мазків пензлик із верблюжої вовни застигав у густій сріблястій фарбі, робітниць просили відновлювати форму пензлика шляхом облизування її губами і язиком.

Світіння радію було частиною "зачаровування" цією роботою. Майстри з малювання незабаром стали відомі як "дівчата-примари", тому що на той час, коли закінчувалася зміна, вони самі світилися в темряві. Досить моторошно, якщо знати кінець цієї історії, але тоді їм абсолютно не було страшно. Дівчата максимально використовували цей ефект: жартома, вони фарбували собі зуби, нігті і губи, а часом на завод одягали свої найкращі сукні, щоб "просочитися" люмінесцентною фарбою і ввечері буквально сяяти на танцях.

Страшні наслідки

Зрозуміло, що небезпека, яку таїть у собі радіація, не була таємницею на той час для компанії. Її керівництво, робітники лабораторій і вчені використовували свинцеві захисні екрани і щипці під час зіткнення з радіоактивними матеріалами. Винахідник фарби Undark, доктор Забіні А. фон Зохокі, під час фідвідування фабрики побачив, що дівчата підносять кисть до губ і зробив їм зауваження, що це може бути небезпечно. Коли пізніше працівниці запитували менеджера про попередження, той відмахнувся і сказав, що вчений мав на увазі щось інше.

Знадобилося декілька років, перш ніж жінки зрозуміли, що попередження винахідника не порожні слова. Спочатку вони почали відчувати анемію і втому, але потім їм ставало все гірше. Багато страждали від кровоточивих ясен і болю в щелепах, у них випадали зуби. Серед робітниць фабрики почастішали випадки викиднів і народження мертвих дітей. Кістки ставали настільки крихкими, що жінки не могли ходити, боячись переломів. Відсоток захворюваності на рак серед працівниць злетів до небес. Рентгенівські знімки хворих показали, що їхні щелепи були поцятковані отворами і нагадували пористу губку. Пізніше цей ефект отримає назву "радієва щелепа".

Першою жертвою на заводі United States Radium Corporation стала 24-річна працівниця Моллі Маджиа. Спочатку у неї почалися хворіти зуби, а потім вони стали випадати. Коли вона прийшла до дантиста для видалення зуба, лікар із легкістю витягнув його разом із фрагментом щелепи. Виразки в місцях віддалених зубів не гоїлися, а запалювалися, кровоточили і заповнювалися гноєм. Через болі в кінцівках дівчина також не могла ходити. Моллі померла 12 вересня 1922 року.

Жінки відчайдушно шукали причини своїх швидко прогресуючих хвороб, але лікарі ставили їм діагнози, починаючи від артриту, закінчуючи туберкульозом. Нещасні працівниці не знали, що послуги практично всіх місцевих медиків щедро оплачувалися менеджерами USRC. Тому, коли серед працівниць почастішали летальні випадки, лікарі зробили публічний висновок, що всі вони померли від наслідків сифілісу. Це не тільки створювало для компанії зручну легенду прикриття, а й очорнювало репутацію жінок.

У 1924 році керівництво компанії найняло професора фізіології з Гарварду доктора Сесіла Дрінкера, щоб він вивчив умови праці на заводі в Нью-Джерсі. Після ретельного аналізу той дійшов висновку, що виробничі цехи підприємства мають сліди важкого забруднення. Кожен працівник, зайнятий фарбуванням циферблатів, піддавався радіоактивному зараженню. Дрінкер виклав свої висновки в докладному звіті, але керівництво компанії не тільки проігнорувало рекомендації вченого, а й заборонило йому публікувати роботу. У Департаменті праці штату Нью-Джерсі з'ясувалося, що переданий компанією звіт був повністю переписаний і містив позитивні результати досліджень. У ньому йшлося про те, що кожна дівчина, зайнята на виробництві, "перебувала у відмінному стані".

Лише пізніше вчені довели, що "вживання" радію надзвичайно небезпечно для організму. Хімічні властивості цієї речовини аналогічні з властивостями кальцію. Оскільки людське тіло використовує останній для зміцнення кісткової тканини, воно може засвоювати радій і експлуатувати його замість кальцію. З цієї причини ключовими наслідками поглинання радію є онкологічні захворювання кісткової тканини або її некроз. Швидкість розвитку симптомів залежить від дози, а також тривалості часу, протягом якого людина піддається впливу радіації.

Перемога "радієвих дівчат"

Корпоративне свавілля похитнулося в середині 1925 року, коли п'ять робітниць фабрики в Нью-Джерсі подали в суд на United States Radium Corporation, звинувативши її в приховуванні правди про умови роботи і заподіянні шкоди здоров'ю. Постраждалі Грейс Фраєр, Една Хассман, Кетрін Шауб, Кінта Макдональд і Альбіна Ларіс (дві сестри померлої Моллі Маджиа) зажадали відшкодування вартості лікування і компенсацій.

Правда, протягом двох років вони не могли знайти адвоката, який погодився б відстоювати їхні інтереси в суді. Ситуація ускладнювалася тим, що у них не було грошей, бо левову частку заощаджень доводилося витрачати на лікування важких захворювань. Крім того, коли юристи чули, що відповідачем виступає велика корпорація, ще й військовий підрядник, ентузіазм швидко розсіювався. Існували і юридичні тонкощі. У справі було безліч різних симптомів і захворювань, підроблених діагнозів і фальшивих звітів, проплачених корпорацією, і все це вимагало значної експертної оцінки фахівців.

Але знайшовся один сміливий адвокат – Реймонд Беррі. У цей же час практика застосування радію в США була піддана критиці й викрита лікарем Харрісоном Мартландом, який входив у Національну лігу споживачів. Медик обстежив декількох "радієвих дівчат", зокрема провів розтин померлих, вказавши, що їхні тіла світилися в гробах. Також зробив висновок, що жінки померли в результаті "радієвої хвороби" (поняття "променева хвороба" в той час ще не застосовувалася).

Судовий процес широко висвітлювався пресою. Власне, завдяки журналістам п'ять учасниць цього розгляду, а за ними і всі працівниці на виробництві годинників, що світяться, отримали прізвисько "радієві дівчата".

Попередні слухання тривали до листопада 1928 року, і раптом стало відомо, що помер Забіні А. фон Зохокі від радіоактивного отруєння радієм. Його смерть прорвала протистояння з USRC і компанія здала позиції. Хоча справа не дійшла до суду з присяжними: сторони пішли одна одній назустріч і було укладено "мирну угоду". Кожна з п'яти постраждалих отримала $10 тисяч компенсації (майже $150 тисяч за сучасним курсом), щорічну пенсію в 600 доларів (приблизно $10 тисяч) і оплату всіх медичних рахунків.

Прикладом колег із Нью-Джерсі пішли працівниці заводу компанії в Іллінойсі. Правда, вони отримали свої компенсації пізніше, в 1938 році.

Позитивні наслідки

Перемога "радієвих дівчат" і виплачені їм компенсації створили юридичний прецедент у США: виявилося, що окремий працівник може засудити корпорацію за заподіяння шкоди здоров'ю і отримати за це гроші. Крім того, процес "радієвих дівчат" підштовхнув владу до ухвалення низки законів, які захищають працівника від безчинства роботодавця.

Працівниці заводу з Нью-Джерсі добровільно дозволили вченим вивчити їх в останні дні життя, щоб світ міг більше дізнатися про наслідки впливу радіації на організм людини. Результати цих досліджень дозволили розробити протоколи щодо забезпечення безпечних умов праці. Водночас вони були використані й в розробці й виробництві ядерної зброї.

Що ж стосується United States Radium Corporation, то компанія збанкрутувала в 1940-х роках. Будівлю заводу в Нью-Джерсі було знесено в 1968-му, а обстеження землі в 1979 році показало, що вона все ще носила сліди радіаційного зараження.

Виробництво годинників, які світилися, тривало до 1960-х. Але тоді вже художниці радієвих циферблатів працювали в захисній формі і їм заборонялося чіпати фарбу руками, губами або вдихати її пари.

Варто зазначити, що про неймовірну історію жінок, які боролися за справедливість і "змінили світ", в 2019 році була перекладена російською мовою і опублікована книга "Радієві дівчата" американської журналістки Кейт Мур.

"Я турбуюся про пріоритет прибутку над людьми. Поки цей комерційний інстинкт зберігається, історія, подібна до тієї, що трапилася з "радієвими дівчатами", все ще може повторитися", – підкреслила авторка.

Крім цього, в 2018 році американці зняли фільм із такою ж назвою. Він теж розповідає про долю жінок, котрі малювали на годинниках цифри смертельно небезпечною радієвою фарбою. На той час показ кінокартини був недоступний, пізніше було анонсовано, що вона вийде на екрани в 2020-му. Однак у мережі можна знайти лише офіційний трейлер.