Хто такі Полуботки і чому статки знаменитого гетьмана досі ятрять душі українців

Цей козацький скарб, ось уже три століття з гаком не дає спокою ані історикам, ані шукачам пригод. І не дивно, адже на відміну бочонків з золотом Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та решти очільників Гетьманщини за деякими даними гроші Павла Полуботка не розтанули у зажерливих руках москалів та не дістались його наступникам, зазначають Патріоти України.

Зазирнемо глибше в історію потужного чернігівського роду Полуботків, який стояв біля керма Гетьманщини та пережив стрімкі злети, підступні змови і навіть міжнародний шпигунський скандал. Ці люди були політичними «зірками» свого часу.

«Рід Полуботків належав до кола найвпливовішої української старшини. Свою політичну вагу вони здобули завдяки бездоганній кар'єрі Леонтія Полуботка – батька Павла Полуботка, майбутнього гетьмана», - розповів дослідник історії Акім Галімов.

«Це не просто церемоніальна роль хранителя бунчука, одного з головних символів гетьманської влади. Це, насамперед, позиція особистого радника гетьмана. Генеральний Бунчужний виконував ключові військові та дипломатичні місії, був постійним учасником засідань Ради старшин і, по суті, визначав політику держави», - зазначив Акім Галімов.

Феноменально, але стрімкий кар'єрний ріст Полуботка старшого відбувався за трьох різних гетьманів: Брюховецького, Многогрішного та Самойловича.

«Така політична «живучість» і здатність бути потрібним різним лідерам свідчить про його винятковий політичний хист», - підкреслив дослідник історії.

Своє становище Полуботки зміцнили класичним способом – через родинні зв'язки. Леонтій одружив свого сина Павла (того самого, чиє золото шукають досі) із племінницею гетьмана Івана Самойловича. Здавалося б, кращого протектора годі й уявити. Сім'я була на піку влади та впливу. Однак, як часто буває у великій політиці, стабільність була ілюзією. Становище Полуботків похитнулося блискавично. Рада старшин скинула їхнього свата Івана Самойловича, а булаву передала Іванові Мазепі.

«Ця зміна влади стала початком серйозних проблем для родини, – розповів Акім Галімов. – Невдовзі Полуботки опинилися в центрі міжнародного шпигунського скандалу, що увійшов в історію як «справа ченця Соломона». Це був гучний процес, пов'язаний зі звинуваченнями у зраді та таємних зв'язках.

1692 року, в ході слідства у справі ченця Соломона, гетьман Іван Мазепа звинуватив батька і сина Полуботків у державній зраді. Леонтія визнали винним, позбавили полковницької посади та конфіскували частину маєтків на користь гетьманської скарбниці. Невдовзі знеславлений батько помер. Павло ж поступово покращив своє суспільне становище — 1703 року Іван Мазепа закріпив за ним землеволодіння у Чернігівському полку, а 1705 року затвердив на посаді полковника.

Під час Північної війни, Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи, натомість одним з перших прибув на вимогу Петра I до містечка Глухова, котре після зруйнування Батурина було проголошене «новою столицею Гетьманщини». У листопаді на Глухівській раді, в присутності російських військ та полковників п'яти козацьких полків, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському:

Начальники малоруські зібрали негайно Раду, що складалася з козаків, з їхніх начальників і поспольства, і подали государеві призначених кандидатів, найгідніших людей з найперших полковників своїх, чернігівського, Павла Полуботка, стародубського, Івана Скоропадського, бути гідними. Государ, з них вибрав і призначив в гетьмани останнього, людину надійну і заслужену, а про Полуботка сказав: «Цей дуже хитрий; він може Мазепі уподібнитися». Тому, листопада 7 числа, на тій Раді, що зібралася, загальними голосами того Скоропадського і вибрали…Оригінальний текст (рос.)

24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Павлові Полуботку села небожа Івана Мазепи, Івана Обидовського. Через місяць він отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь самого Мазепи та Пилипа Орлика.

На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути та рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки в сусідніх полках. На початок 1720-х років став одним із найбільших магнатів в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Йому належало близько 2 тисяч селянських дворів, садиби у Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Він мав невелику бібліотеку, колекцію картин, ікон та зброї. За свідченням Якова Марковича, Полуботок цікавився історією і упорядкував коротку «Кроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452-1715 років. Він також був покровителем чернігівського Вознесенського собору.

1721 року Павло Полуботок на чолі 10-тисячного козацького загону, за указом Петра І, працював на будівництві Ладозького каналу. Будівництво було непопулярним серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність.

Незважаючи на те що 4 липня 1722 року козацька старшина обрала Павла Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів, російською адміністрацією його повноваження офіційно затверджені не були — одержавши звістку про смерть Скоропадського, Петро I велів керувати Гетьманщиною Колегії Генеральних старшин, а саме — полковнику Полуботку спільно з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою Малоросійської колегії Степаном Вельяміновим.

Реформи Павла Полуботка

Реформа судочинства:

• 19 серпня 1722 року Павло Полуботок видав універсал, який:

1) забороняв зловживання світських і духовних можновладців щодо осіб козацького стану:

абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные… отбувати й исполняти услуги[3]

2) передбачав реформу судочинства, а саме визначав порядок судових апеляцій та регламентував процес судочинства:

А суди везді… со всяким надлежащим устроити порядком, жебы не сам [полковник] й не один суддя, але в присудствіи и другой старшины тамошней, також без-урядовых, только бы честных й разумных особ… справи судовые в судебной избі размотрувал й рішал бы обще-совістно, по истине, як право и самая слушность указывает…[3]

Фінансова реформа:

• Подання Сенату Російської імперії колективних клопотань та чолобитних від імені старшини, козаків і посполитих з вимогою скасувати фінансове підпорядкування Гетьманщини Малоросійській колегії.
• Саботаж фінансових розпоряджень Малоросійської колегії.

Соціальні:

• Гальмування інкорпораційної реформи восени 1722 року за відсутності Петра І.
• Скасування через Сенат постанов Вельямінова.

Арешт

• 22 травня 1723 року — Полуботка із старшиною викликали до Петербурга «для ответу» за організацію антиросійської діяльності і підбурювання народу проти імператора.
• 23 червня 1723 року — Петро І заборонив указом проводити нові вибори гетьмана.
• Вересень 1723 року — розпочалися допити Полуботка і старшини в Таємній канцелярії. Полуботок пропонує замінити Малоросійську колегію Генеральним судом в семи персонах.
• Данило Апостол і старшина привозять до Петербурга від імені всього Війська Запорозького Коломацькі чолобитні, в яких просять дати дозвіл на проведення гетьманських виборів та ліквідувати податки, впроваджені Малоросійською колегією.
• 10 листопада 1723 року — розгніваний Петро І наказав ув'язнити Полуботка, старшину і всіх, хто допомагав їм, до Петропавлівської фортеці.
• Середина 1724 року — проти Павла Полуботка було сфабриковано справу про начебто таємні зв'язки з гетьманом у вигнанні Пилипом Орликом.
• Того ж року справу Полуботка віддано на розгляд Вищого суду.
• 29 грудня 1724 року, близько 15:00 — Полуботок, не витримавши численних тортур та допитів (протягом ув'язнення Полуботок тяжко захворів), помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі.
• 17 лютого 1725 року — звістка про смерть Полуботка досягла Гетьманщини після повернення прислуги покійного гетьмана.
• 29 лютого 1725 року — в глухівській церкві відправлено панахиду по Полуботку

Щодо таємниці золота Павла Полуботка у проєкті дослідника історії Акіма Галімова: