Кремль брязкає зброєю, а в нас і вухом не ведуть: Де-факто тероборони у прикордонних областях на випадок війни немає

До Зеленського

Після 1991 р. і аж до 2014 р. військові користувалися старою радянською моделлю, фактично не вносячи в неї ніяких значних змін. При цьому основним завданням таких формувань була допомога всім державним структурам в разі техногенних катастроф, розгортання на випадок війни було прописано досить нечітко. Крім того, зовнішньополітичні пріоритети і військова доктрина постійно змінювалися, а завдання ні. Тому коли навесні 2014 р. військові комісари в областях розкрили «заповітні пакети», які роками зберігалися в верхніх осередках сейфів, виявилося, що плани написані з урахуванням того, що противник у нас із заходу, а він виявився — на сході.

Далі була історія з батальйонами територіальної оборони, які формувалися «для захисту своєї області», але в силу обставин, що склалися, були кинуті на передову, де їх бойова цінність з легким стрілецьким озброєнням виявилася сумнівною. У підсумку, вже восени 2014 р. за результатами літніх бойових дій якусь частину батальйонів розформували, а решту переформували в мотопіхотні батальйони бригад.

Уже в 2015 р. стало очевидно, що саму систему територіальної оборони треба кардинально реформувати. Спочатку не знайшли нічого кращого, як почати формувати загони тероборони при кожному районному комісаріаті (від 3 до 5 загонів в районі). Але дуже швидко стало зрозуміло, що в комісаріатах немає системи матеріального і бойового забезпечення і тому такі загони небоєздатні в принципі. Хоча багато воєнкомів, які займалися формуванням таких загонів, досі впевнені, що саме ця схема була найоптимальнішою. Мало того, обласні та районні адміністрації всерйоз вважали їх «своїми» і всіляко сприяли і забезпечували.

У 2018 р. замість загонів тероборони була впроваджена система створення в кожній області «паперових» бригад тероборони мобілізаційного типу з термінами готовності до 30 діб. При цьому створювався якийсь організаційний кістяк з 18 офіцерів середнього рівня із запасу, які перебували в штаті на постійній основі в складі Командування Сухопутних військ ЗСУ, де згодом було створено навіть Командування територіальної оборони.

Однак практично відразу виявилося, що під все це не підведена чітка правова основа. Першою спробою прийняти закон «Про територіальну оборону» був проєкт, поданий колективом авторів на чолі з тодішнім спікером парламенту Андрієм Парубієм в червні 2015 р., який довго пролежав в комітеті Верховної Ради без руху і був знятий з розгляду у лютому 2017 р.

Далі епопея, яка мляво тягнулася, перейшла на зовсім інший рівень. У 2019 р. було створено відразу дві робочі групи (військових Генштабу і Сухопутних військ і від РНБО з громадськістю разом), які до грудня 2020 р. повинні були розробити свої законопроєкти.

При Зеленському

Але в підсумку законопроєкт виявився тільки один — його деталі озвучував ні хто інший, як тодішній заступник секретаря РНБО генерал Сергій Кривонос, а офіційно вносив депутат від «Голосу» Андрій Шараскін. За мірками України закон просто революційний — тут і зберігання вогнепальної зброї вдома, і створення окремого роду (виду) військ (по типу, наприклад, Польщі) та підпорядкування безпосередньо президенту. Цікаво були прописані і завдання територіальної оборони. Крім досить стандартних типу «охорона і захист державного кордону» та «охорона і оборона об'єктів і комунікацій», були і такі, як «участь в фільтраційних заходах на деокупованих територіях України» і «придушення опору на тимчасово окупованих територіях». Формулювання, які вельми неоднозначно звучать в контексті політики «слуг народу», спрацювали в негатив — проєкт фактично зарубали на корені, а тодішній радник Офісу президента Олексій Арестович і перший заступник секретаря РНБО генерал-полковник Михайло Коваль пообіцяли, що незабаром буде внесений президентський законопроєкт.

Але час минав, а ніякого нового законопроєкту так і не було внесено. У підсумку термін прийняття закону перенесли на кінець 2021 р., мотивуючи це тим, що спочатку потрібно прийняти основні документи стратегічного планування, а тільки потім під них виписувати закон про територіальну оборону. Думка в принципі слушна, проте реальність внесла свої корективи і розгортання бригад тероборони знадобилося вже сьогодні — в квітні. А ні закону «Про територіальну оборону», ні самої системи просто немає. Є тільки журнали, відомості, бирки і заняття активів батальйонів по суботах. Всі тільки беруть участь, але ні за що не відповідають.

Хоча якийсь рух почався — так, наприклад, є повідомлення про те, що бригади тероборони терміново розгортають в південних областях, які прилягають до адміністративних кордонів окупованого Криму. Але тут є серйозні колізії і маніпуляції. По-перше, все це оформляється тільки як військові збори військовозобов'язаних — а це всього 10 днів (з деякими припущеннями, порушеннями та продовженнями може бути 30 днів). По-друге, це величезні фінанси, яких у держави просто немає. Для прикладу: за досвідом навчань, приблизна вартість орендної плати за автомобільну техніку для укомплектування тільки одного батальйону бригади тероборони на пару днів обходиться державі близько 1,9 млн грн. Тому можна стверджувати, що таке розгортання — не більше ніж «потьомкінські села» або «шелест паперу паперових бригад тероборони».

У підсумку маємо повну незавершеність закріплення на законодавчому рівні повноважень органів управління територіальною обороною — Командування територіальної оборони створили більше року тому, а функцію безпосереднього управління на нього покласти забули. І чим це Командування без повноважень може командувати?

А «Положення про територіальну оборону» зразка 2016 р., м'яко кажучи, взагалі не діє. Адже повним ходом йде адміністративно-територіальна реформа, на законодавчому рівні не врегульовано повноваження і обов'язки міських і сільських голів, не кажучи вже про начальників районів тероборони.

Фонди для розміщення бригад і батальйонів тероборони тимчасові — на час зборів, не більше того. Всі пілотні проєкти в Херсонській області виявилися просто великим блефом.

«Польський досвід», «досвід країн Балтії», «швейцарська модель» — не більше ніж гучні назви для прикриття псевдореформ. Хоча всім повинно бути очевидно: територіальна оборона — основа основ обороноздатності держави. Адже Україна ніколи не зможе утримувати збройні сили, які можна порівняти з російськими, тому ефективна тероборона — це практично наш єдиний шанс на гідну відсіч. Але нікому до цього немає діла.