Пекін наступає м’яко: Як "подарунки" Китаю розколюють Тайвань

Лідерка головної опозиційної партії Тайваню Гоміньдан Чен Лі-вун наприкінці минулого тижня відвідала Китай із шестиденною «місією миру». Її прийняв Сі Цзіньпін.

Зустріч такого рівня між лідерами КПК та Гоміньдану відбулася вперше за десять років і в момент, коли Китай значно посилив військовий тиск на острів. Пекін припинив офіційний діалог через протоку після приходу до влади представників Демократичної прогресивної партії 2016 року, посилаючись на відмову адміністрації від «консенсусу 1992 року», укладеного між КНР та урядом Гоміньдану про те, що сторони визнають один Китай. Чинна влада наполягає на тайванській ідентичності, тоді як Китай вважає острів своєю територією та погрожує застосуванням військової сили у разі проголошення незалежності.

Що стоїть за «місією миру»?

Метою свого візиту Чен Лі-вун означила примирення та зменшення напруги між островом і материком, а також прагнення продемонструвати, що діалог із Китаєм може стати формою стримування, а війна «не є неминучою». На тлі тривалої російсько-української війни та конфлікту на Близькому Сході, а також загальної турбулентності у світі Тайвань розглядають як одну з можливих точок зіткнення. За цих обставин здається, що легше переконати тайванське суспільство, яке вкрай насторожено ставиться до Китаю, в необхідності діалогу та стабілізації відносин через Тайванську протоку, роблячи акцент на виборі між миром і війною.

Для самої Чен Лі-вун ця поїдка мала декілька цілей. По-перше, посилити власний політичний капітал усередині партії з прицілом на президентські вибори 2028 року. За відсутності стійкої підтримки окремих фракцій та партійних важковаговиків зустріч із Сі Цзіньпіном може посилити її внутрішньопартійну легітимізацію.

По-друге, підвищити позиції самої партії, продемонструвавши успішну навігацію у відносинах із Пекіном. Але в цьому є й великий виклик. Протягом останнього десятиліття політика Гоміньдану, який звинувачують у прокитайській позиції, йшла в розріз із запитами суспільства на визнання тайванської ідентичності та призвела до поразок партії на президентських виборах 2016, 2020 та 2024 року.

По-третє, переконати саме тайванське суспільство в необхідності вести мирний діалог із Пекіном, у той час як той нарощує військову активність і підвищує рівень загроз навколо острова. Примітно, що навіть у день зустрічі Сі Цзіньпіна та Чен Лі-вун Міністерство національної оборони Тайваню зафіксувало шість китайських військових літаків, вісім військово-морських суден і одне офіційне судно, що діяли в районі Тайванської протоки. П’ять літаків навіть перетнули серединну лінію протоки — неофіційну лінію розмежування між материком та островом.

Зброя як чинник впливу

Для Китаю цей візит створює додаткові важелі впливу як на внутрішньополітичну динаміку Тайваню, так і на міжнародний контекст, особливо напередодні можливого саміту Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна. Пекін послідовно наголошує, що тайванське питання є центральним у відносинах між Китаєм і Сполученими Штатами Америки.

Під час телефонної розмови в лютому Сі Цзіньпін попередив Трампа про необхідність обережного підходу до військової підтримки Тайбея — після того, як у грудні Державний департамент США оголосив про найбільший в історії пакет продажу озброєнь Тайваню на суму понад 11,1 млрд дол., включно з ракетами, артилерійськими системами та безпілотниками. Після цієї розмови Трамп заявив журналістам, що консультувався з головою КНР щодо питання продажу зброї Тайваню. Це могло бути тактичним кроком перед запланованим тоді візитом до Китаю у квітні (через війну в Ірані його перенесли на середину травня), особливо зважаючи на неофіційну інформацію, що Пекін погрожував його скасуванням. Такий прецедент дає підстави остерігатися, чи не використає Китай бажання Трампа укласти угоду для потенційного коригування політики Сполучених Штатів щодо військової підтримки острова.

Напередодні візиту Чен Лі-вун наголосила, що «дипломатія є головним засобом стримування порівняно із закупівлею американської зброї». Заява прозвучала на тлі тривалих дебатів у Законодавчому юані щодо ухвалення військового бюджету в 40 млрд дол., запропонованого Кабінетом міністрів. Цей спеціальний військовий бюджет спрямований на істотне збільшення загальних оборонних витрат Тайваню і рішучий зсув у бік асиметричних оборонних можливостей (зокрема високоточної артилерії та безпілотних систем), а також має стати відповіддю на постійну критику США щодо збільшення оборонних видатків. Проте він стикнувся з опозицією з боку представників Гоміньдану, які зараз мають більшість у парламенті: вони вимагають значно зменшити запропоновану суму.

Отже, візит Чен Лі-вун створює для Китаю додаткові можливості впливу на внутрішньополітичний дискурс у Тайвані, зокрема щодо зміцнення оборонних можливостей. Для самого острова він посилює наявні політичні розбіжності, оскільки Пекін отримує можливість розвивати міжпартійні контакти з Гоміньданом, формуючи паралельні канали політичної взаємодії. Це ускладнює формування єдиної позиції Тайбея у відносинах із материковим Китаєм і послаблює його здатність консолідовано залучати підтримку міжнародної спільноти в умовах зростання китайського тиску.

Між примусом і преференціями

Під час зустрічі з Чен Лі-вун лідер КНР Сі Цзіньпін укотре наголосив, що «возз’єднання співвітчизників по два боки тайванської протоки є історичною неминучістю». У цій парадигмі питання полягає лише в обраній Китаєм стратегії: наскільки довго він буде готовий змінювати баланс без відкритого конфлікту, поєднуючи методи політичного та військового тиску з економічним примусом і заохоченнями.

Одразу після візиту лідерки Гоміньдану китайський уряд оголосив про пакет із десяти стимулів, які передбачають пом’якшення раніше запроваджених обмежень і спрямовані на активізацію взаємодії з Тайванем. Серед них — сприяння обмінами молоді, відновлення прямих авіарейсів, спрощення імпорту тайванських аграрних і рибних продуктів, послаблення обмежень на туризм, а також дозвіл на трансляції тайванських «правильно орієнтованих» культурних і медійних програм. Утім, у тайванському уряді зазначили, що Китай уже неодноразово запроваджував і призупиняв такі заходи, й назвали їх «отруйними пігулками», представленими як «щедрі подарункові пакети». До того ж спільне використання комунальної інфраструктури (води, газу, електрики) з віддаленими островами Тайваню чи надання жителям острова Кінмень доступу до нового китайського аеропорту Сямень, запропоновані в переліку стимулів, посилюють китайський вплив на віддалені тайванські острови та можуть стати частиною гібридної стратегії поступового розширення контролю без застосування прямого силового тиску.

Ставка на стійкість

Тим часом чинний уряд Тайваню, зважаючи на постійні військові та гібридні загрози з боку Китаю, зосередився на реалізації стратегії «мир через власну стійкість та обороноздатність». Вона передбачає збільшення оборонних видатків (до 2030 року їх планують підвищити з нинішніх 3,5 до 5% ВВП), посилення військового потенціалу через закупівлі американських озброєнь і модернізацію власного ОПК, а також підготовку військових і населення до потенційних кризових і воєнних викликів. У цьому контексті досвід України щодо асиметричного протистояння значно сильнішому противнику, а також стійкість суспільства, цивільної інфраструктури й державних інституцій розглядають як важливий приклад для вивчення.

Конфлікт на Близькому Сході виявив низку додаткових слабких місць острова: залежність від імпорту енергоресурсів, незахищеність підводних кабелів — ключового каналу зв’язку, а також ризик блокування з боку Китаю. Крім того, як і для багатьох інших країн, він підкреслив необхідність посилити захист від дронів — напрям, у якому тут також існує великий інтерес до української експертизи.

Водночас цей конфлікт може вплинути й на розрахунки Пекіна: нездатність США та Ізраїлю швидко досягти поставлених цілей в Ірані, як і затяжний характер війни Росії проти України, можуть стати підтвердженням того, що навіть «швидка операція» проти слабшого противника здатна перерости у тривалий конфлікт зі значними втратами. Тож Китай може вдатися до більш гібридного способу поглинання острова через внутрішньополітичний вплив із прицілом на прихід до влади президента, прихильного до КНР (тоді візит Чен Лі-вун може бути використано для прокладання такого шляху), з одночасним посиленням економічних важелів впливу та військового тиску.

Нині тайванські експерти та урядовці, з якими мені вдалося поспілкуватися під час нещодавнього адвокаційного візиту до Тайбея, на відміну від західних колег, не розглядають 2027 рік як ключовий момент для ухвалення Пекіном рішення про військове вторгнення на острів. Тут схиляються до думки, що метою Китаю є не саме захоплення острова, а встановлення контролю в регіоні, що передбачає ширший конфлікт зі США та вимагає більшої підготовки з боку КНР. У цьому сценарії Тайвань іще має трохи часу для підготовки або принаймні можливості підтримувати нинішній статус-кво.

Зараз важко прогнозувати динаміку розвитку подій між двома берегами протоки, оскільки вона багато в чому залежить від зовнішньополітичних рішень Вашингтона та американо-китайських відносин. Наразі шахова партія розігрується в інших частинах світу, де Китай, хоч і не є безпосереднім учасником, виступає активним спостерігачем. Її перебіг матиме безпосередній вплив на майбутнє острова.

Джерело