"Україна має підстави критикувати НАТО. Так, виглядає певною мірою невдячно, але я би розділив «матеріальну» частину і «ідеологічну». Суто з боку матеріальної підтримки ми дійсно маємо від союзників дуже багато: зброю, боєприпаси, фінанси, техніку, медичне забезпечення, навчання, навіть інвестиційні проєкти прямо зараз, ще до кінця війни («Райнметалль» з бронетехнікою і «Байкар» з байрактарами навіть не думали би про відкриття виробництв у воюючій країні, якби не принципова позиція НАТО як такого; бо це дійсно не бізнесові, а геополітичні ініціативи). Тут ніби ремствувати підстав нема", - пише політтехнолог Олексій Голобуцький на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:
"Хоча навіть представники самих союзників, котрі глибше занурені в питання російсько-українського протистояння і в реалії війни з боку ЗСУ, констатують: допомоги мало бути більше, а головне – вона мала бути раніше. Тобто, вчасно.
Як сказав в своєму інтерв'ю "УП" експерт з питань України і Росії для американських медіа, ексдиректор у справах Європи в Раді нацбезпеки Білого дому Александр Віндман щодо постачань Україні важчого озброєння: «Я сказав ще давно [сенаторам]: "Все, що ви вважаєте неможливим, ви зробите. Питання в тому, чи зробите ви це вчасно". Коли вони шукали поплескування по плечу за поставку танків, я сказав, що ...розумію, що зрештою США нададуть літаки, ATACMS і все інше. Тому що мені зрозуміло, що вони це зроблять».
Так, з одного боку, союзники взагалі мусили впевнитись в настільки фантастичній речі, як можливість ЗСУ реально протистояти величезним силам армії Росії, її величезним ресурсам. Логічно: нащо віддавати зброю і техніку, тільки щоб її знищила або й затрофеїла Росія? Нащо витрачатись на апріорі програшний проєкт? Але з кожною перемогою ЗСУ враження союзників про перспективи мінялось – і допомога переставала виглядати настільки безсенсовою. Коли твої надані ресурси – це не майбутній трофей геополітичного конкурента, а зброя перемоги, це вже геть інша ситуація.
Однак з таким підходом дійсно втрачався дорогоцінний час і можливості. Так що навіть тут, попри об’єктивні причини, привід для критики є. Але я про інший аспект.
Власне, про «ідеологічний» аспект. Не про те, «що» повинні чи не повинні надавати нам союзники, а про те, «чому» вони це роблять, не роблять або роблять частково
І власне в цьому явна проблема: вони досі не дуже розуміють, чому ж мають допомагати і допомагають Україні перемогти або хоча б встояти. Так, ми майже 1,5 роки їх наполегливо і доказово переконуємо, що Росія – джерело небезпек для них же. Що Україна – знов цивілізаційна гребля, котра стримує криваву навалу. Що ЗСУ прямо зараз обстоюють безпеку Європи, а не тільки існування України. Але...
Стратегічна (тобто, на десятиліття наперед) політика союзників в цьому регіоні досі зосереджена саме на Росії, причому Росії як наддержаві. Все, що робиться, всі рішення, які приймаються, - вони приймаються з огляду на те, як відновлювати після війни стосунки з Росією як безумовним регіональним лідером і гегемоном.
Обережні паростки ідей «посприяти фрагментації Росії буде вигідніше і ефективніше і для безпеки, і для економіки» стикаються зі «скляною стелею» потужного остраху анархії в ядерній Росії. Дуже складно відмовитись від звичного формату «все, що стосується ситуації в цілому регіоні, просто вирішується домовленостями з однією Росією, далі вона все влаштує сама».
Ну і плюс дуже давно звичний самообман – точніше, досі (після всіх фортелів Кремля і ядерного шантажу) впевненість в можливості реалізації саме комфортного формату стосунків з Росією, «бо ж це для них і для нас зручніше і краще!». Захід досі не розчарувався і не відкинув варіант, коли нормальна держава Росія (теоретична – а не та реальна, з якою має справу Україна і світ) підтримуватиме діалог і вирішуватиме в регіоні самостійно всі проблемні питання.
Союзники досі вірять в це – в можливість функціонування Росії як «нормальної держави, з якою можна підтримувати взаємовигідний діалог». Тобто, от завтра вона візьме – і бігом вилікується від агресивності, від садизму, від жадібності і алогічності. Бо ж «це всім вигідно, то чому ні?!».
І, відповідно, негайно після одужання доведеться знов налагоджувати діалог і співпрацю. А це погано стикується з наданням F-16, важчої і далекобійнішої зброї, що дозволить результативно атакувати саму Росію і завдавати їй болючих руйнацій.
Тобто, якщо спрощено, НАТО досі переймається, як би так не дуже образити Росію в процесі припинення війни – щоб можна було легко і дуже швидко налагодити взаємовигідний повоєнний діалог.
От це і є ідеологічним коренем наших проблем з постачанням зброї. Це і є підставовою причиною пред’являти союзникам претензії.
Так що тут критики Альянсу праві: НАТО досі у війні бачить не так Україну, як Росію. Майбутню Росію, теоретично можливу (насправді ні) Росію. І в рішеннях орієнтується на ту гіпотетичну, фантастичну Росію, котра могла би взяти на себе добрячий кавалок глобальних проблем (та ж вибудова системи важелів стримування Китаю). А не на перемогу України, майбутню багату і суверенну Україну і міцну оновлену європейську геополітичну конструкцію.
Грубо кажучи, все налагодиться, щойно колективний Захід врешті прийме майбутнє без Росії (в нинішньому форматі). Зживеться зі зростанням своєї ролі і своєї відповідальності ще й за цей регіон – включно з фрагментами агресивної імперії. Прийме, що сподівання на можливість «нормальної Росії» марні і були марні від самого початку.
Так, це значно збільшить «тягар гегемона». Але інших реальних варіантів нема. Росія давно – чинник лише глобальної дестабілізації, а не регіональної стабілізації і глобального балансу, як це хотіли бачити у Вашингтоні, Лондоні і Брюсселі.
Однак поки союзники всерйоз не почнуть грати саме проти теперішньої Росії – нереально говорити про серйозну (вчасну, в повному обсязі) підтримку України у війні. Так що от з цієї точки зору Зеленський зі своїми претензіями абсолютно правий... Прикро, але факт".
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
"У США розроблена система попереджень для кожного стихійного лиха, щоб запобігти жертвам серед цивільного населення. Однак в Україні, навіть під час загрози обстрілом експериментальною російською ракетою, за звичкою, евакуйовується тільки влада. Чи дов...
Мобілізаційний резерв України на сьогодні становить 3,7 млн людей. А загальна кількість громадян чоловічої статі віком від 25 до 60 років – 11,1 млн. Про це йдеться в інформації на інфографіці видання The Financial Times, передають Патріоти України. У ...
Приєднуйтесь
