Сучасний ремонт починається з походу до будівельного гіпермаркету: сотні відділів, вибір фарб будь-якого відтінку, сантехніка на будь-який смак. У Радянському Союзі такого навіть уявити було неможливо. Будівельних магазинів майже не існувало, а ті, що були, не могли задовольнити навіть мінімальних потреб людей. Пріоритет віддавали заводам і державним об’єктам, а сім’ям доводилося якось "викручуватися" самотужки, зазначають Патріоти України.
Для радянської людини ремонт квартири чи будівництво дачі було справжнім викликом. Знайти матеріали – проблема, вирішити її офіційними способами майже нереально. Це сформувало цілу культуру пошуку, де головними інструментами були знайомства, кмітливість і взаємодопомога.
Будівельні майданчики ставали головним "постачальником" матеріалів. Робітники виносили цеглини, деревину чи мішки цементу після зміни. Це було незаконно, але для багатьох – єдиний спосіб дістати бодай щось. Міліція час від часу ловила таких "кур’єрів", та потік не зупинявся.
Не менш важливу роль відігравали знайомі. Родич на заводі, сусід на складі, друг-електрик – усі вони ставали ключовими фігурами у ремонті. Обмін мав бартерний характер: цвяхи міняли на картоплю, дошки – на допомогу в будівництві.
Ще однією альтернативою були базари. На так званих "толкучках" продавали все – від старих інструментів до "лівої" сантехніки. Ціни там були високі, якість сумнівна, але іноді це був єдиний шанс купити хоча б фарбу чи дріт.
Особливо трагічною сторінкою стала поява на ринках речей і матеріалів, винесених із зони відчуження після аварії на Чорнобильській АЕС. Мародери продавали меблі, сантехніку, будматеріали, а покупці навіть не здогадувалися про рівень радіації.
Найгірше було з ключовими речами:
"Побачив – бери" – це правило знали всі. Купували матеріали про запас, навіть якщо вони були непотрібні зараз. Зберігали абсолютно все: цвяхи, дріт, дошки. Кожен балкон і комора були складуванням "на чорний день".
Речі для дому робили і власноруч. Чоловіки майстрували столи й полички, жінки шили й в’язали. Сусіди об’єднувалися, щоб будувати дачі чи ремонтувати квартири – самотужки впоратися було майже неможливо.
Причина – у плановій економіці. Заводи виконували накази партійних керівників, які визначали, що і в якій кількості виробляти. Реальні потреби людей нікого не цікавили. Усе краще йшло на великі об’єкти: фабрики, комбінати, державні будівництва.
Кабмін Сергія Корецького отримує економіку з майже нульовим зростанням, інвестиційним голодом і дедалі дорожчою макрофінансовою стабільністю. Його головне завдання — перевести країну від компенсації воєнних втрат до нарощування виробничої спроможності.
Напередодні саміту НАТО в Анкарі заступник командувача Об'єднаного повітряного командування Альянсу генерал-лейтенант Гійом Тома визнав те, про що в кулуарах говорять давно: повітряна загроза еволюціонує швидше, ніж структури, процеси й закупівельні ци...
