Вас може здивувати, але гігаватоманія — досі наше все - Lana Zerkal

Ніколи не було, і от знову: поки Київ не витримує спеки, і його порайонно відключають на кілька годин, міністерство енергетики знову презентує на URC в Гданську чергову енергетичну стратегію. Вас може здивувати, але гігаватоманія — досі наше все. Тому незважаючи на сувору реальність і сумнівні цифри по підключенню до мереж нових генеруючих потужностей, у державних планах знову ідеться про досягнення нереальних 54х гігават протягом найближчих десяти років. І 27 з них планується забезпечити атомною енергетикою. Тобто, якщо ми враховуємо потужності ЗАЕС, планується побудувати ще 12ГВт, якщо ж ні — більше 18ти.

Для розуміння, зараз Україна споживає приблизно 12ГВт. А до війни пікове споживання взимку сягало 25ГВт. Космічна цифра зі стратегії — це фантомні болі радянської епохи, частково повʼязані з тим, що українську мережу будували під інші цілі, а собівартість електроенергії нікого не обходила, бо вся галузь нестримно субсидіювалася і ціна кіловата була мізерною. Отже ніхто не переймався скороченням споживання чи економією витрат.

Але зараз інші часи, держава вже не може дозволити собі викидати на атом від 130 до 300 мільярдів євро бо їх фізично не має на відміну від шалених боргів під 70 мільярдів гривень на ринку електроенергії плюс набагато більше на ринку газу й повʼязаних із цим комунальних послуг.

До речі, світовий досвід каже, що ядерна енергетика не може похвалитися прибутковістю, переважна більшість станцій будуються за рахунок державних субсидій. Французький реактор Flamanville 3 будували на 17 років довше, і заплатили за нього вчетверо дорожче. Інший приклад — британський Hinkley Point C, закладений у 2017 році, тоді його планова вартість становила 18 мільярдів фунтів стерлінгів. Запуск затримується принаймні на 5 років, а вбухали в нього вже понад 48 мільярдів. Усе це не аргумент проти атомної енергії як такої — але хотілося б додати реалістичності цифрам державної стратегії.

Бо поки що вона лише відлякує приватних інвесторів, які вміють рахувати гроші й розуміють, що така гігантоманія ніколи не окупиться. А проблема насправді в чому: ніхто не може порахувати, скільки генерації нам насправді треба. Не тому, що не вміє, а тому, що цих прогнозів фізично не може існувати в природі. Адже ми досі не розуміємо ані конфігурації державних кордонів, ані конфігурації споживання. І виходити в таких умовах треба з розбудови громад, тобто bottom-up. Саме громади мають стати первинною ланкою розвитку. Адекватний аналіз потреб і ресурсів громад приведе до них зацікавлений бізнес з-за кордону. Держава тут, окрім передбачених в енергетичному кластері реформ, мала би створювати стимули для формування максимально дешевого енергетичного міксу, а не сподіватися на міфічний ренесанс атомної енергетики.

Джерело