"Макрон вдає із себе новітнього Черчилля і тролить "боягуза" Шольца. Але Німеччина надала Україні в декілька разів більше допомоги, ніж Франція", - Фесенко

"Макрон як новий Борис Джонсон чи Вінстон Черчилль? Схоже, президент Франції Емануель Макрон претендує на лаври нового Бориса Джонсона. У всякому разі з точки зору сприйняття в Україні", - пише у своєму блозі Володимир Фесенко, передають Патріоти України, і продовжує:

"То заявив, що не виключає відправки військ НАТО в Україну, то закликав західних колег не бути боягузами. Звичайно, у нас такі заяви зустрічають оплесками й вибухами позитивних емоцій. З’являються заголовки про "блискучі заяви", говорять про нового великого друга України тощо. Безумовно, усе це дуже добре. Але…

Нинішній директор ЦРУ Вільям Бернс, який є кадровим і дуже досвідченим дипломатом, у своїх мемуарах написав, що в американській зовнішній політиці є два види програмних промов: які спонукають до дії і які заміняють дії. І те, й інше ми вже неодноразово бачили, зокрема і в заявах різних президентів США. Від себе зазначу, що іноді ці два типи заяв важко відрізнити, особливо за формою. Оцінювати їх треба за наслідками. Також треба мати на увазі, що мотивація політичних заяв може бути значно ширшою, ніж та, яку визначив Вільям Бернс. Зокрема, типовий і найбільш поширений мотив – привернути увагу до себе резонансною і контрверсійною заявою. Часто-густо також ідеться про демонстрацію власних політичних амбіцій, претензій на лідерство або особливу політичну роль.

На мою думку, заяви Макрона по Україні якраз спрямовані на те, щоб привернути максимальну увагу до себе і заявити про свою амбітну претензію на роль такого собі новітнього європейського Черчилля, лідера, який готовий підняти Європу на підтримку України і на військово-політичне протистояння агресії з боку путінської Росії.

Те, що Макрон розпочав політичну дискусію про пряму і більш активну участь західних країн у військовій допомозі Україні й боротьбі з російською навалою, це дуже добре. Спочатку завжди буває слово. Щоб з’явилося відповідне політичне рішення, треба сформулювати ідею, знайти навколо неї політичний консенсус, а далі вже втілювати в життя.

Також треба долати брак лідерства в сучасній Європі. У ЄС непогано навчилися знаходити політичний консенсус і непрості компроміси зі складних питань. Але робиться це занадто повільно і не завжди ефективно, особливо в безпекових питаннях. Тому особистісне й змістовне лідерство, яке може стати рушійною силою в посиленні безпекового потенціалу об’єднаної Європи, є вкрай актуальним питанням.

Однак політичний лідер має бути не тільки візіонером і творцем політичних імпульсів. Він також має об’єднувати й консолідувати. А коли ти робиш гучну політичну заяву і наперед знаєш, що отримаєш негативну відповідь від більшості колег, то виникає питання – а яку саме мету ти переслідуєш – отримати інформаційно-політичний резонанс чи об’єднати колег навколо своєї ідеї? І тролінг про "боягузів", явно спрямований на канцлера Шольца, – чи сприятиме він посиленню підтримки України з боку Німеччини, а також інших європейських партнерів, і збереженню європейської солідарності, особливо в безпекових питаннях?

У нас багато хто аплодував цій фразі про "боягузів". Проте заради справедливості нагадаю, що Німеччина надала Україні в декілька раз більше і макроекономічної, і військової допомоги, ніж Франція. І міністр оборони Німеччини, відповідаючи Макрону, відверто натякнув, що Україна зараз потребує трохи інакшого, ніж того, що пропонує президент Франції. Простіше кажучи, нам зараз у першу чергу потрібні артилерійські снаряди, і якомога більше. І дуже добре, що президент Макрон урешті-решт допомагає президенту Чехії знайти гроші на закупівлю цих снарядів поза межами ЄС.

До речі, про артилерійські снаряди. Міністр збройних сил Франції Себастьян Лекорню повідомив у січні 2024 року, що Франція зможе надавати українській армії щомісяця 3 тис. снарядів калібру 155 мм для французьких артилерійських систем. Щоб ця цифра була більш зрозумілою, приблизно стільки артилерійських снарядів Україна зараз витрачає щодня, і це в умовах дефіциту тих самих снарядів. Раніше, у більш сприятливих умовах, ЗСУ щодня витрачали 8–10 тис. артилерійських снарядів, а росіяни проти нас витрачали ще більше. Ми всі добре знаємо, що Євросоюз виявився неспроможним виробити й поставити Україні 1 млн артилерійських снарядів. Тому зараз у ЄС, зокрема в Німеччині, намагаються розширити виробництво артилерійських снарядів. Чи роблять те саме у Франції?

Ці приклади я навів для того, щоб ми оцінювали не тільки слова і заяви, а й конкретні дії. Одна річ – вдавати із себе новітнього Черчилля. Інша річ – діяти як Черчилль: уперто, наполегливо й рішуче. Тому ми щиро вітаємо заяви президента Франції, але одночасно чекаємо від наших міжнародних партнерів конкретних, більш вагомих, швидких і масштабних дій на підтримку нашої країни.Макрон як новий Борис Джонсон чи Вінстон Черчилль?

Схоже, президент Франції Емануель Макрон претендує на лаври нового Бориса Джонсона. У всякому разі з точки зору сприйняття в Україні. То заявив, що не виключає відправки військ НАТО в Україну, то закликав західних колег не бути боягузами. Звичайно, у нас такі заяви зустрічають оплесками й вибухами позитивних емоцій. З’являються заголовки про "блискучі заяви", говорять про нового великого друга України тощо. Безумовно, усе це дуже добре. Але…

Нинішній директор ЦРУ Вільям Бернс, який є кадровим і дуже досвідченим дипломатом, у своїх мемуарах написав, що в американській зовнішній політиці є два види програмних промов: які спонукають до дії і які заміняють дії. І те, й інше ми вже неодноразово бачили, зокрема і в заявах різних президентів США. Від себе зазначу, що іноді ці два типи заяв важко відрізнити, особливо за формою. Оцінювати їх треба за наслідками. Також треба мати на увазі, що мотивація політичних заяв може бути значно ширшою, ніж та, яку визначив Вільям Бернс. Зокрема, типовий і найбільш поширений мотив – привернути увагу до себе резонансною і контрверсійною заявою. Часто-густо також ідеться про демонстрацію власних політичних амбіцій, претензій на лідерство або особливу політичну роль.

На мою думку, заяви Макрона по Україні якраз спрямовані на те, щоб привернути максимальну увагу до себе і заявити про свою амбітну претензію на роль такого собі новітнього європейського Черчилля, лідера, який готовий підняти Європу на підтримку України і на військово-політичне протистояння агресії з боку путінської Росії.

Те, що Макрон розпочав політичну дискусію про пряму і більш активну участь західних країн у військовій допомозі Україні й боротьбі з російською навалою, це дуже добре. Спочатку завжди буває слово. Щоб з’явилося відповідне політичне рішення, треба сформулювати ідею, знайти навколо неї політичний консенсус, а далі вже втілювати в життя.

Також треба долати брак лідерства в сучасній Європі. У ЄС непогано навчилися знаходити політичний консенсус і непрості компроміси зі складних питань. Але робиться це занадто повільно і не завжди ефективно, особливо в безпекових питаннях. Тому особистісне й змістовне лідерство, яке може стати рушійною силою в посиленні безпекового потенціалу об’єднаної Європи, є вкрай актуальним питанням.

Однак політичний лідер має бути не тільки візіонером і творцем політичних імпульсів. Він також має об’єднувати й консолідувати. А коли ти робиш гучну політичну заяву і наперед знаєш, що отримаєш негативну відповідь від більшості колег, то виникає питання – а яку саме мету ти переслідуєш – отримати інформаційно-політичний резонанс чи об’єднати колег навколо своєї ідеї? І тролінг про "боягузів", явно спрямований на канцлера Шольца, – чи сприятиме він посиленню підтримки України з боку Німеччини, а також інших європейських партнерів, і збереженню європейської солідарності, особливо в безпекових питаннях?

У нас багато хто аплодував цій фразі про "боягузів". Проте заради справедливості нагадаю, що Німеччина надала Україні в декілька раз більше і макроекономічної, і військової допомоги, ніж Франція. І міністр оборони Німеччини, відповідаючи Макрону, відверто натякнув, що Україна зараз потребує трохи інакшого, ніж того, що пропонує президент Франції. Простіше кажучи, нам зараз у першу чергу потрібні артилерійські снаряди, і якомога більше. І дуже добре, що президент Макрон урешті-решт допомагає президенту Чехії знайти гроші на закупівлю цих снарядів поза межами ЄС.

До речі, про артилерійські снаряди. Міністр збройних сил Франції Себастьян Лекорню повідомив у січні 2024 року, що Франція зможе надавати українській армії щомісяця 3 тис. снарядів калібру 155 мм для французьких артилерійських систем. Щоб ця цифра була більш зрозумілою, приблизно стільки артилерійських снарядів Україна зараз витрачає щодня, і це в умовах дефіциту тих самих снарядів. Раніше, у більш сприятливих умовах, ЗСУ щодня витрачали 8–10 тис. артилерійських снарядів, а росіяни проти нас витрачали ще більше. Ми всі добре знаємо, що Євросоюз виявився неспроможним виробити й поставити Україні 1 млн артилерійських снарядів. Тому зараз у ЄС, зокрема в Німеччині, намагаються розширити виробництво артилерійських снарядів. Чи роблять те саме у Франції?

Ці приклади я навів для того, щоб ми оцінювали не тільки слова і заяви, а й конкретні дії. Одна річ – вдавати із себе новітнього Черчилля. Інша річ – діяти як Черчилль: уперто, наполегливо й рішуче. Тому ми щиро вітаємо заяви президента Франції, але одночасно чекаємо від наших міжнародних партнерів конкретних, більш вагомих, швидких і масштабних дій на підтримку нашої країни".