"Росія розставляє пастки для України", - Соловей

"План Штайнмаєра"

По-друге, Москва наполягала, щоб під "формулою Штайнмаєра" стояли одночасно підписи як представника України, так і представників маріонеткових проросійських "урядів" у Донецьку та Луганську.

Вибори чи легалізація?

Очевидно, що проведення демократичних виборів в ОРДЛО – відповідно до українського законодавства та стандартів ОБСЄ, не входить у плани Кремля.

Розуміючи це, влада України відкидає проведення виборів на умовах бойовиків – президент і МЗС неодноразово давали зрозуміти, що російський варіант врегулювання в чистому варіанті неможливий:

• не буде повної амністії і узаконення "народної міліції";
• необхідно забезпечити безпеку у регіоні ще ДО початку виборчого процесу. Окупована територія не має залишатися під повним контролем ані Росії, ані самопроголошених "республік";
• вибори на Донбасі не відбудуться, доки звідти не виведуть російські війська.
• необхідна не тільки демілітаризація регіону, а й повернення на окуповані території ЗМІ, фінансування виборів з держбюджету, відновлення українського судочинства та банківської системи, повернення українських партій, які повинні брати участь у виборах на Донбасі.

Розведення військ

Складнощі виникли ще з однією умовою врегулювання – розведенням військ по лінії зіткнення. Україна підтвердила готовність до розведення сил та засобів в районі Золотого та Петрівського. Натомість російська сторона заблокувала визначення можливої дати розведення. А "народна міліція ЛНР" так і не розібрала свої укріплення біля лінії розведення. Мало того, представники незаконних збройних формувань, переодягені цивільними, проводять диверсійні заходи.

Регулярно продовжуються обстріли українських позицій – з гранатометів, ручних протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів та навіть мінометів.

В таких умовах варто нагадати чим закінчувались попередні розведення. Так, під час першого перемир'я у вересні 2014 р. Київ відвів війська на значну відстань і з 5 вересня 2014-го перестрілки припинилися по всьому фронту, за винятком Донецького аеропорту. Однак таке перемир'я російське командування сприйняло як слабкість. У жовтні 2014 р. без пострілів було оточено і захоплено український 32-й блокпост, який зазнав тяжких втрат. Окупаційна армія захопила чималі ділянки території, які, за умовами 1-го Мінська, мали контролюватися Україною. Під українським контролем мало перебувати велике місто Докучаєвськ, звідки РФ не вийшла. Розвести війська на визначені дипломатами межі було неможливо через відмову РФ.

15 лютого 2015 року набуло чинності друге Мінське перемир'я і розведення військ. Воно було порушене через кілька годин. Російські окупаційні війська продовжили наступальні операції й захопили район Дебальцевого, який і за 1-ми, і за 2-ми Мінським угодами мав перебувати під контролем українських військ. Умови делімітації лінії фронту були знову зірвані. Це визначило боротьбу за контроль "сірої зони" — проміжку між позиціями, статус яких після провалу 2-го Мінська визначався суто військовими засобами.

Кордон

Путін не хоче допускати будь-кого на кордон з Україною – не тільки ВСУ, а й міжнародних миротворців. Москва регулярно направляє через україно-російський кордон на окуповані території боєприпаси, озброєння й війська. Тому для РФ контроль за кордоном – це збереження для себе можливості завдати удару по Україні через окупований Донбас у будь-який потрібний їм момент".