"Тіло не повернули": Убитий в Оленівці боксер з "Азову" спочатку був поранений і дуже хотів, щоб хвора мати жила

Українського боксера-професіонала та захисника Маріуполя Станіслава Артьоменка було контужено під час штурму російськими окупантами "Азовсталі", а потім тяжко поранено під час теракту РФ у Оленівці. І лише після обміну його колег "азовців" стало відомо, що хлопець помер, перебуваючи у полоні, хоч тіло досі не віддали. Про це повідомив тренер Станіслава Валентин Головко, передають Патріоти України.

До зали до відомого українського наставника Валентина Головка Станіслава привів його друг Микита, який навчався у Валентина Васильовича у Національному університеті цивільного захисту в Харкові. У ВНЗ Головко працює викладачем із фізичної підготовки, а також є тренером збірної університету та збірної команди ДСНС із рукопашного бою та боксу.

"І ось Микита привів до мене хлопця. Сказав, Валентине Васильовичу, це мій товариш, мій найкращий друг, він мені як брат. І він хоче займатися боксом. Я сказав, що добре, давай почнемо працювати. На той момент я ще викладав бокс у приватному клубі, але Микита сказав, що грошей у Стаса немає. І я відповів, що нічого страшного, нехай приходить так", – згадав тренер.

У секцію боксу Станіслав, який був родом із Донецької області, прийшов досить пізно – практично у 19 років, але показав себе хлопцем із характером, дуже завзятим, відпрацьовував по два тренування на день.

"Вранці вони бігали, качалися, а ввечері приходили до мене на бокс. Потім Стас якось підійшов до мене і сказав, що хотів би починати брати участь у змаганнях. Я відповів, що нема питань, і ми почали з ним із відкритих рингів, регіональних змагань у Харківській області. І йому сподобалося", – розповів Головко.

Наставник розповів, що Артьоменко у звичайному житті був простим і безвідмовним хлопцям, готовим завжди прийти на допомогу: "Якщо було треба, то я дзвонив йому або Микиті, і будь-яке питання завжди міг закрити з їхньою допомогою".

А у рингу Станіслав був характерним боксером, бойовим, десь навіть безбашеним, любив побитися. "Він не був ігровиком або тактиком, щоб переграти, перехитрити суперника, а кидався у вир із головою. Схожий на Дениса Берінчика у молоді роки? Так-так. Зараз Денис – тактичний боксер і обігрує, і рухається. Але Стас справді був подібний на саме молодого Берінчика за своїм характером і бажанням рубатися, битися", – зазначив Головко.

"Паралельно я треную боксерів-професіоналів, які виступають і за кордоном. І були вихованці, які боксували за титул чемпіона світу. Стасу теж дуже хотілося виступити на професійному ринзі. Я йому говорю: Стасе, ти ще сируватий для цього, а він такий характерний, мовляв, ні, я дуже хочу. Тоді я погодився організувати йому бій", – згадав тренер.

Станіслав дебютував у професійному боксі на турнірі у Миргороді, що на Полтавщині, який проводився на згадку про воїнів, які загинули в АТО.

"Був один азербайджанець, Тамерлан Гуссейнов, який не мав суперника. Я кажу: "Стасе, є такий бій, але ти ж розумієш, що противник дуже непростий – досвідчений, сильний". І Стас сказав, що готовий і вийде з ним боксувати", – згадав Валентин Васильович.

"Стас тоді програв свій дебютний бій у професіоналах, але знаєте, що мені сподобалося? Він сів після поєдинку та плаче. Я питаю: "Ти засмутився, що програв?" А він відповідає: "Ні, Валентине Васильовичу, я вам дуже вдячний за те, що ви здійснили мою мрію. Я завжди хотів виступити у професіоналах", – розповів наставник.

Після свого дебюту в профі Артьоменко продовжував потихеньку тренуватися, а потім поїхав до Маріуполя і вступив до лав "Азову".

"Він хотів був військовим і служити саме у складі "Азову", який зараз на слуху. Спортивна та патріотично налаштована молодь йде до цього військового підрозділу, який, на мій погляд, є справді патріотичною та правильною організацією. Туди не йде хто завгодно і не беруть будь-кого. Там майже всі хлопці – спортсмени, начитані та розумні, які дуже люблять свою країну", – зазначив Головко.

Після того, як Станіслав почав служити в "Азові", тренер про нього майже нічого не чув – тільки, коли зустрічався з Микитою, друг розповідав, як там його учень.

"Говорив, що ось-ось маємо приїхати, і ми до вас обов'язково зайдемо, але тут почалася повномасштабна війна. Микита зі Стасом постійно тримав зв'язок, і від нього я вже дізнався, що Стас на "Азовсталі". Розповідав, що там йшли дуже важкі бої, його там і контузило. А потім полонили", – згадав Валентин Васильович.

Коли стався вибух у колонії в Оленівці, де утримували більшість взятих у полон захисників Маріуполя, Микита сказав тренеру, що Стаса було поранено. Мабуть, напередодні спортсмена перевели до того ангару, де окупанти влаштували теракт, який, за інформацією російських ЗМІ, забрав життя понад 50 українців.

"Ми не знали, чи помер він, чи вижив. Вся ця інформація була засекречена. А вже коли обміняли наших хлопців, "азовців", із полону, звільнені сказали, що Стас загинув. Тіло не віддали, він залишився у них, хоча вже минуло два місяці. Ось так і виходить – тіла немає, але хлопці кажуть, що помер. Мені Микита зателефонував і сказав, мовляв, Валентине Васильовичу, друга мого більше немає", – розповів тренер.

У загиблого від рук рашистів воїна залишилася хвора на онкологію мама, а також бабуся та кохана дівчина, з якою він планував створити сім'ю.

"З мамою Стаса я ніколи не спілкувався. Мені Микита після цієї трагедії зателефонував і попросив: "Давайте підтримаємо маму. Стас хотів, щоби вона жила". Тому я теж виклав пост із даними картки, куди відправляти гроші – дівчині Стаса, вони хотіли побратися, хотіли народити дитину", – сумно додав Головко.