У селі на Поліссі гелікоптери росіян знищили цілі вулиці, від будинків залишились самі димарі

Село Давидки, що на кордоні з Білоруссю, знищили російські гелікоптери, тож нині люди повертаються на згарища і намагаються щось робити на землі коло фундаментів, передають Патріоти України.

Ті ж, в кого будинки ще стоять, хоч і побиті, намагаються закрити дірки і підлатати дах, бо ніхто не знає, коли нададуть допомогу, а жити ніде, йдеться в ТСН.

Від господарства Петра нічого не лишилось, хіба квітник. Літня кухня, майстерня і будинок згоріли від влучань російських ракет та снарядів. І таких обійсть як у Петра у цьому поліському селі – більшість. «Тут було 5 вертольотів і вони все розстріляли», - розповідає чоловік.

Прикордонне село Давидки першим відчуло на собі жорстокість «руского міра». Цілі вулиці випалені, замість осель одні димарі, відновлювати не має що і за що. «Після обстрілу за два дні в селі лишились одиниці, всі люди виїхали, лишились старі, які не можуть» , - кажуть місцеві.

Тітка Світлана ходить порожнім будинком, меблі викинули, бо всі потрощені скалками. Основну стіну змогли закрити лише зараз, була дірка. Залатали своїм коштом, бо жити ніде. «Приїздило вже п’ять організацій, обіцяли, але нічого не дають», - каже жінка.

На вулиці під ґанком Світлани гамірно через волонтерів з Коростеня, які привезли гуманітарку - від туалетного паперу до консерв і побутової хімії. Усе зібрав Дмитро, який родом з нині окупованого Лиману. Разом з однодумцями поїхав знищеними поліськими селами допомагати людям. Каже, місцеві потребують усього, але найбільше будівельних матеріалів. «Продукти - це добре, ми привезли засоби гігієни, але потрібні будівельні матеріали, плівка і цього ніхто не дає, не допомагає», - каже волонтер Дмитро.

На своє подвір’я повернувся 17-річний Богдан, допомагає матері, бо будинок хоч і стоїть - дуже сильно побитий скалками і вибуховою хвилею. «Будівля розвалена, ліжка, шафи, нічого не лишилось. Трошки робимо дах, підлатали дірку, заробили, щоб у дощ не капало», - розповідає юнак.

Робить усе, що може забиває дірки і заліплює тріщини, часу небагато до осені, а їхати нікуди. Надія усіх місцевих на те, що з Білорусії знову не попруть сусіди, а господарства потроху відновлять.