"Було якесь передчуття": Мати "Да Вінчі" розповіла, як дізналася про загибель сина, і зізналася, що досі чекає на його дзвінок

Оксана Коцюбайло, мати загиблого 7 березня під Бахмутом командира 1-го окремого механізованого батальйону "Вовки Да Вінчі" Дмитра Коцюбайла, зізналася, що перед смертю сина вона мала передчуття трагедії. Попри це вона досі не вірить, що "Да Вінчі" більше немає і він їй більше ніколи не зателефонує, передають Патріоти України.

Воїн виріс у багатодітній родині. Шістьох дітей Оксана Коцюбайло виховувала сама, але Діма допомагав їй, бо змалку був дуже відповідальним. В інтерв'ю "Цензор.НЕТ" жінка розповіла, що він захоплювався розкопками, приносив додому старовинні речі, цікавився футболом, тенісом, плаванням на байдарках. Він малював, тому й отримав свій позивний – "Да Вінчі".

"Із дитинства Діми я бачила, що з нього буде велика людина... Навіть його поведінка про те свідчила. Він ніколи не був бешкетником, ріс доброю дитиною", – пригадала українка.

Він навчався в будівельному ліцеї, коли почалася Революція Гідності. Педагоги телефонували матері та скаржилися, що Коцюбайло пропускає пари, але втримати сина було неможливо. "Діма мені потім розповідав, як вони з Будинку профспілок (в Одесі. – Ред.) тікали, мало живцем не згоріли…" – повідомила матір "Да Вінчі".

"Коли він приїхав після всіх подій на Майдані, зразу ж сказав: "Мамо, я пішов…" – "Куди?!" – "Я пішов на війну". – "Дімо, яка війна?! Яка війна може бути, тобі вісімнадцять років!" Усе одно: "Я піду! Я мушу там бути". Рюкзак на плечі – і… "Ви мене не проводжайте"", – розповіла Оксана Коцюбайло.

Взимку 2014 року юний воїн зазнав поранення, але не розповів про це рідним. Його знайомі потім сказали матері, вона зателефонувала синові, але той почав заспокоювати її, що це "маленька подряпина".

"Пластина в ключиці в нього так і залишилася. Він приїхав додому, каже: "Мамо, мені треба до лікарні, щоб все обробити, бо щось воно мені не заживає". Я з ним поїхала, йому ту рану обробили. З реабілітації він буквально втік: "Я їду, яка реабілітація, зі мною все добре", – переказала події мама Героя. Коли він дзвонив рідним, то постійно казав, що все гаразд і переживати не варто. Коли й приїжджав додому, то всього на декілька годин – лише один раз він побув удома два дні, бо вирішував якісь справи.

"6 березня у мене було якесь передчуття, на душі було неспокійно. Я йому ще написала: "Дімо, як ти?", а він мені вже не відписав…" – розповіла Оксана Коцюбайло. 7-го числа, у день смерті захисника України, вона пішла на роботу в дитячий садок. Там вона зізналася колезі та своїй двоюрідній сестрі, що їй неспокійно і що Дмитро не відповів на її повідомлення.

"Вона каже: "Оксано, ну що ти переживаєш, твій Діма такий розумний. Та він безсмертний! Що ти переживаєш, він знає, що до чого". Вже після роботи до мене приїхав тато "Руді" – його син воює в підрозділі в Діми. Він мені і сказав, що Діми немає… Я до нього: "Що ти говориш, як – немає?" – "Діма загинув… Не змогли його врятувати". У мене було таке враження, що я того дня теж померла", – зізналася мама воїна

Українка усвідомити загибель сина все ще не в змозі. "Все сиджу й чекаю, що він мені має подзвонити. Навіть стою на могилі, і мені здається, що то не його могила..." – сказала жінка. Вона додала, що Дмитро був для неї дуже великою підтримкою.