Еволюція повітряних бойових платформ розвивається дуже стрімко: Збиральниця FPV-дронів розповіла, які БПЛА наразі актуальні для фронту і про особливості своєї роботи

Чернівчанка Віолетта Олійник, яка самотужки збирає FPV-дрони для військових, розповіла УНІАН про свою справу, як її опанувала, що потрібно, аби цьому навчитися іншим, та розвіяла скепсис з приводу якості безпілотників "з кухні".

28-річна жителька Чернівців Віолетта Олійник за пів року зібрала та відправила на фронт уже 90 FPV-дронів, серед них – "бомбери", "камікадзе" на 7, 8, 9 і навіть 10 дюймів. Останнім часом дівчина почала збирати квадрокоптери з тепловізійними камерами. Вони особливо цінні, адже дають змогу успішно атакувати ворога вночі. Усі дрони перевірені на справність і, за словами військових, ефективно виконують свою роботу на фронті.

Віолетта вкладає у роботу всю душу, адже на війні – її батько та двоє братів. Ці безпілотники – у тому числі й для їхніх підрозділів, тож права на помилку немає.

За фахом дівчина – художниця, майстриня ювелірних виробів. Раніше вона була із головою занурена у творчість: малювала картини, створювала прикраси, влаштовувала перформанси. Але війна повністю змінила її життя.

З чого усе починалося та наскільки складно збирати дрони, Віолетта розповіла УНІАН у своїй майстерні, на стінах та полицях якої - упереміш із ювелірними виробами і картинами – подяки від військових, зображення охопленого вогнем Кремля. І все більше місця відвойовують деталі до квадрокоптерів, інструменти для їх збору. Поряд – купка із уже готовими екземплярами, яка невпинно росте. Невдовзі чергова партія поїде до військових.

Віолетто, повномасштабне вторгнення РФ застало вас вдома?

На той момент я була у Відні. Дізнавшись, що відбувається, вже 24-го лютого після обіду прибула до України. Могла залишитися в Австрії або поїхати до мами в Польщу, куди вона наполегливо мене запрошувала. Натомість написала їй, що в мене все добре і що я їду в Україну. Переживала, що закриють кордони і не пропустять додому.

Коли проходила паспортний контроль, австрійці, побачивши на документах напис Ukraine, були шоковані. Перепитували: можливо, я не знаю, що відбувається в Україні, якщо вирішила туди повертатися? Долетіла літаком до Сучави в Румунії – буковинці вже давно так літають. Звідти разом із трьома чоловіками ми дісталися кордону. Переходили його вчотирьох, тоді як із українського боку утворилися довжелезні черги, в яких стояло багато чоловіків приблизно мого віку. Мене це вразило...

Що спонукало повернутися?

В Україні залишилися батько, брати. Тато вже давно служив за контрактом на Донеччині, брав участь в АТО. Коли почалася велика війна, він вступив до місцевої тероборони. Його військові вміння дуже згодилися побратимам, багато із яких не мали бойового досвіду.

Були раніше в АТО і двоє братів. Я знала, що вони точно підуть на фронт, бо давно готувалися до цього. Серед колишніх АТОвців вже тривалий час точилися розмови, що повномасштабна війна неминуча. Бійці збиралися, обговорювали різні варіанти розвитку подій і потроху готувалися.

Коли я повернулася до України, то ще не мала чіткого плану, що тут робитиму. Просто твердо знала, що буду всіляко допомагати рідним. Запитувала братів, що їм потрібно. Спочатку вони трохи "морозилися": вважали, що мені не під силу зібрати кошти на їхні військові потреби. Та я наполягала. Почала шукати для них дрони.

У березні 2022 року написала допис у Twitter, що в мого брата день народження, і він його зустрічає на фронті, ризикуючи здоров’ям і життям замість того, аби бути з коханою дівчиною. Одна з дописувачок відгукнулася: "О, клас, у мене теж цього дня іменини, хочу зробити вашому братові подарунок. Можливо, йому потрібен дрон?". "Звичайно, треба!", - відповіла я, і дівчина придбала квадрокоптер. Так потроху я почала купувати братам і батькові необхідне.

Олійник пройшла онлайн-курси "Дрон у кожну хату" від Івана Овчарика та "Victory Drones" від Марії Берлінської / фото Галини Олійник

А як виникла ідея самотужки збирати дрони?

Восени 2023-го батько, який перебував на Авдіївському напрямку, запитав, чи не знаю, де можна придбати FPV-дрони. Сказав, що їм потрібні хоча би кілька штук, аби спробувати ними працювати. Та й брати, які тоді були на Запорізькому напрямку, потребували дронів. Спочатку я хотіла зібрати гроші й купити. Та виявилося, що немає у кого придбати. Мало хто їх тоді виробляв, та й за тими стояли великі черги. Врешті вирішила спробувати їх зібрати самотужки. Хотіла почати з одного і подивитися, чи виходить, чи добре працює, чи є взагалі сенс цим займатися.

Відвідала кілька занять у центрі готовності цивільних у Чернівцях від благодійного фонду Сергія Притули. Вчилася управляти "мавіками", слухала про будову FPV.

Знайомий волонтер із Хмельницького розповів, що вони також почали збирати в себе дрони, тож якщо хочу, можу приїхати і подивитися, як у них усе там влаштовано. Я попрацювала у їхній майстерні три дні, мені все показали, пояснили. Зібрала чотири дрони із їхніх деталей. Після цього зрозуміла, що можу пробувати самостійно це робити.

Пройшла онлайн-курси "Дрон у кожну хату" від Івана Овчарика та "Victory Drones" від Марії Берлінської. Раджу їх усім, вони безкоштовні і кожен корисний по-своєму.

"Дрон у кожну хату" постійно створюють нові моделі, облітають їх, багато спілкуються із військовими, діляться налаштуваннями. У "Victory Drones" більше теорії, також пояснюють важливість кожного етапу. Не просто "зараз ми лакуємо", а навіщо це робити. Ще у їхньому центрі можна пройти безкоштовне навчання і стати інструктором для військових.

А якщо зробив дрон і хочеш його перевірити – відправляєш до їхнього центру, там його тестують і передають на фронт. Тобі ж надходить фідбек. Наприклад: "дрон був супер", або "дрон упав". Я теж, проходячи їхні курси, відправила їм один дрон. Отримала єдине зауваження – що треба ще раз полакувати плати. Щодо технічної частини все було гаразд.

Пройшовши курси, запитала пілотів, які потрібні деталі для збирання дронів, скинули перелік. Відкрила "банку", кинула клич у Twitter, досить швидко зібрала кошти на все необхідне… Так склала свій перший 8-дюймовий FPV-бомбер.

Можете трохи розповісти про етапи збирання дрона?

Спочатку треба купити для нього раму. І не раджу брати в Інтернеті найдешевші деталі. На всіх курсах є список запчастин. Якщо не маєте досвіду, краще купувати все чітко за списком, тоді й усі налаштування підійдуть.

Рама збирається за допомогою викрутки та ущільнювача різьби. Це така синя рідина, схожа на резину, коли висохне. Вона ущільнює простір між гвинтами, щоби вони не порозкручувалися під час польоту.

Далі, за допомогою цих же інструментів, накручуєте на раму мотори. Потім ці мотори припаюєте до нижньої плати. Також треба припаяти конденсатор, вихід на акумулятор. Це слід зробити дуже акуратно і уважно, щоби нічого ніде не відірвалося, бо є багато нюансів. На курсах від "Victory Drones", до речі, детально розбирають, як паяти правильно, показують зразки неправильної пайки, щоби можна було візуально відрізнити, що ти зробив не так.

Коли припаяла мотори, витираю весь флюс (речовина, що додається під час паяння для запобігання окиснення поверхні металу, - УНІАН) спиртом і двічі залаковую плату. Потім ставлю ще одну – "політний контролер". До неї припаюю камеру, відеопередавач, радіоприймач, і, до прикладу, скид, якщо це "бомбер". Закручую верхню кришку і знову залаковую. Контакти потрібно повністю покривати лаком, щоби вони не замкнули від вологи.

Далі можна перевіряти, чи цей дрон добре спаяний. Для цього береться Smoke Stopper – спеціальна плата між батарейкою і дроном. Коли її підключаєш, вона показує, чи немає короткого замикання. Бо якщо десь між контакти впала бодай крапелька припою (металу, сплаву або суміші оксидів для з'єднання деталей, – ред.), дрон може згоріти. Відтак, якщо Smoke Stopper попереджає про ризик короткого замикання, – розбираєш дрон і дивишся, де там що впало. У мене раз таке було: я дуже довго видивлялася, що там не так. А це просто десь зачепився гарячий крихітний шматок припою. Відчепила його, і все запрацювало.

Далі, якщо все добре, відношу дрон додому і "прошиваю". Потім підключаю до пульту і до екрану, або окулярів, пробую ним літати. Якщо не вмієте літати, знайдіть того, хто вміє. Наприклад, я свій перший дрон перевіряла в одній із чернівецьких майстерень, яку знайшла через волонтерів. Вони при мені прошили дрон і облітали. Я спостерігала за цим і була вражена, що можу зібрати щось, що дійсно працюватиме.

Облітати безпілотник – це окрема наука?

Так. Спочатку я дуже боялася запускати дрон, бо він сильно гуде. Це насправді досить страшно. Він може на тебе налетіти і серйозно травмувати. Знайомому пілотові у руку врізалася лопать – наклали шість швів, таке є доволі поширеною історією. Тому це справді треба вміти робити.

Я тренувалася на симуляторах, розроблених для тих, хто готується до мобілізації і планує займатися безпілотниками. Завантажуєш на комп’ютер гру і літаєш. Потім придбала Whoop – міні-дрон для тренувальних польотів у приміщенні. Переймала досвід у волонтерів, які також цим займаються. Помалу страх минув.

Тепер випробовую квадрокоптер сама: стелю килимок, щоби не бився об землю, пробую підіймати, повертати праворуч, ліворуч, розвертати на 360 градусів, саджати. Якщо справно слухається, значить, можна відправляти військовим. Бійцям завжди наголошую: якщо щось не так, обов’язково кажіть, що треба поміняти, додати.

І що, мають якісь зауваження, побажання?

Військовим зараз потрібні дрони із тепловізійними камерами. Вже зробила декілька таких. Але вони досить дорогі. Тож тепер буду на всі донейти купувати ці камери. Дешевша, яка має менше розширення, коштує приблизно 12,5 тисяч гривень. А дорожча, із тих, запит на які мені кидають пілоти і командири, вартує 27 тисяч. 23 тисячі за "камікадзе", який несе 4 кг ваги, плюс тепловізійна камера, – разом виходить пів сотні тисяч…

"Бомбери" - багаторазові, та вони були актуальніші спочатку, коли дрони тільки входили до масового вжитку. Зараз переважно всі хочуть "камікадзе". Бо на "бомбері" ще треба повернутися назад, а акумулятори в обох типів однакові. Тож доводиться враховувати удвічі довшу відстань. Хоча чула, що "бомбери" тепер використовують для мінування і навіть просто передачі потрібних речей. Днями отримала відгук щодо денного "бомбера" на 10 дюймів зі звичайною камерою. Через щільні обстріли ніхто не міг зайти на позицію, де сидять наші. І "бомбером", який передала нещодавно, туди скидали заряджені рації, воду, цигарки.

Чи багато потрібно обладнання для виготовлення дронів?

Найдорожче – це паяльник, його для мене придбали колеги-художники. Також подарували витяжку. Вона не сильно тягне, але якщо довго паяєш, бажано вмикати, інакше увесь дим налипає на шкіру. Маю набір викруток. Ось ця електрична викрутка – теж подарунок, дуже зручна річ. Ну, а фен гріє термоосадку, яка теж трохи захищає від вологи.

Не так це все і просто...

Воно нелегко, якщо робиш усе сам. Набагато простіше, коли маєш із ким порадитися. Буває, через неуважність щось не так зробила, і дрон уже не працює. А чому – не можу зрозуміти. Заходжу в групу від курсів "Дрон у кожну хату", прошу поради. І там завжди хтось відпише в будь-який час.

Загалом навчитися збирати дрони може кожен. До прикладу, в нашій групі – близько 300 осіб. Це і старші люди, і школярі. Також цим займаються багато дівчат, не лише хлопці. Головне – мати хороший зір або окуляри, терпіння, витримку, і, звісно, час та можливість.

Вміння паяти дрони дуже стає в нагоді хлопцям, які досі були обмежено придатні і зараз не знають, в якому статусі перебувають. А так - спокійні, що, як прийде повістка, то вже мають якусь професію. Багато із тих, хто повертаються на фронт після поранення, ідуть у пілоти БпЛА.

Чи допоміг вам досвід ювелірної справи?

Сама технологія пайки для мене не була нова. Свого часу навчалася у Львові мистецтву створення вітражів. У них скло з’єднується за допомогою мідної фольги, яку спаюють олов’яним припоєм. Тож я знала, як себе поводить цей припій при різній температурі.

Як ставитеся до скептиків, які вважають, що дрони "на кухні" не можуть бути зібрані якісно?

Давно вже із таким не стикалася. Це хіба на початках було. Гадаю, неякісний дрон може бути зроблений і на виробництві.

Головне – спілкуватися із тими, кому передаватимеш безпілотник. Уточнювати, що саме їм потрібно. Бо це може бути найкращий дрон у світі, але, наприклад, військові на цій частоті не літають.

Не думаю, що зібрані вдома дрони такі аж погані. Люди, які цим займаються, стараються все зробити якнайкраще. Плюс зараз усі вже вміють літати, тож робота перевіряється. Ви летите дроном на максимальну відстань, для якої він розрахований. Якщо подолає – значить, справний.

А підтримку відчуваєте?

Звісно, і доволі потужну. Мені донейтять багато українців, іноземців. Це люди різного віку та професій. Наш Чернівецький університет має зв’язки із Ґете-інститутом. То одна німкеня, яка досліджує творчість Йоганна Вольфганга фон Ґете, постійно донейтить.

Багато людей, хто оплатив цілий дрон, просять назвати його якимось іменем. Наприклад, днями один чоловік попросив назвати безпілотник іменем його дружини на честь її дня народження. Інший хлопець таким чином зробив подарунок своїй мамі-військовій.

На дрон "Неймовірна" задонейтило подружжя, доволі публічні люди, які побажали залишитися анонімними. Вони захотіли таку назву, і так збіглося, що цей безпілотник потрапив до справді неймовірної дівчини-пілота.

Які ще "імена" дають дронам?

Назви різні: "Це ж було вже!", "Хробачок", "Карма", "Маленький кухар", "Вишня", "Дракон", "Мотя", "Остап", "Галченя" та багато інших.

Чи плануєте й надалі займатися цією справою?

Можливо, у майбутньому перейду на ремонти або модернізацію дронів. Чи буду просто збирати гроші на них, закуповувати деталі. Є чимало ремонтних майстерень, які приводять до ладу дрони для військових, осучаснюють, міняють частоти. Можна допомагати їм.

Паралельно займаюся іншими волонтерськими справами. Зараз хлопці із підрозділу мого брата заїхали на Авдіївський напрямок. У них ламаються машини, треба медичних засобів, словом, пішло-поїхало.

Наразі практично весь час витрачаю на збірку дронів. Розумію, що в багатьох людей немає такої можливості. Бо повинні ходити на роботу і заробляти гроші. У мене немає дітей, родичів, за якими треба доглядати. Тому зробила такий вибір.

Водночас часто думаю про мобілізацію до війська. Мені постійно пропонують це. Але в мене є ще третій, молодший брат. Він жартує, що у родині є традиція: не можна йти на війну, поки не виріс наступний волонтер у сім’ї. Так склалося, що коли йшов на фронт старший брат – тато волонтерив. Пішов тато – займався волонтерством молодший брат. Тепер от я. Та загалом це непросте рішення, і його треба серйозно обдумати.