Мешканка Маріуполя Тетяна розповіла свою історію виживання у місті, після того, як туди зайшли російські окупанти. Розповідь жінки оприлюднила Маріупольська міська рада в Телеграм-каналі, передають Патріоти України.
Вони переїхали у квартиру знайомих неподалік ПортСіті. Без посуду, запасу харчів, одягу і навіть постільної білизни. Коли почалися бомбардування місцеві не відчиняли підвали, бо вважали, що вони не пристосовані, тому ховалися 5 днів у коридорі на другому поверсі.
"Остання ніч стала справжнім пеклом - багатоповерхівка тремтіла, поряд гуділо і вибухало. Зрозуміла, треба тікати, бо правило двох стін нас точно не врятує", - розповіла Тетяна.
Але виявилося, що вільних місць вже не було в укриттях "Терраспорту" та ПК "Молодіжний". Останньою надією на порятунок стала Філармонія. Однак там теж не виявилося вільних місць у підвалах, тому жінка з рідними розмістилася у коридорі на другому поверсі.
"Мої хлопці спали на бетонній підлозі. Їх зігрівав наш лабрадор, а я зі свекрухою на стільцях. Від вибухової хвилі авіаудару повилітали вікна. Я в житті так не мерзла. Всі захворіли - ліків не було. Закінчувалися й продукти, а поряд підліток під 2 метри ростом і з неабияким апетитом. Я ловила себе на думці, що краще вмерти від вибуху, ніж спостерігати, як вмирає від голоду дитина", - згадала жінка.
За словами Тетяни, у філармонію тоді бігли з усіх районів Маріуполя. З найбільш гарячих точок Лівого берега і 23-го мкр на броньованих спецмашинах мирних привозили українські військові та рятувальники.
Так, у приміщенні зібралось понад 800 людей. Голодні, холодні, без одягу і навіть поранені. Поряд сипалася важка артилерія та велися танкові бої. Тетяна не спала жодної ночі. Найстрашнішим стали останні дні, коли почали скидати бомби. Дві впали недалеко від них - на ПДТУ і пологовий. Стало зрозуміло, що шансів вижити на другому поверсі не було.
"Вголос не казали, але змирились, що помремо, навіть вже й не молились. Найстрашніше втратити надію. Я думала збожеволію. Уявіть, кожні три години до скроні пістолет…і видих до наступного, бо цього разу постріл холостий", - поділилась Тетяна.
"14 березня їм дали 5 хвилин винести речі в машину, щоб встигнути приєднатися до колони на виїзд з міста. На них дивилися як на самогубців, але вони не хотіли помирати на другому поверсі", - йдеться у повідомленні.
Українські рукописи на флешці у вигляді кулона-сови, книжки українських авторів, які доводилося купувати потай, та постійний страх привернути до себе увагу. Письменниця Єва Вайда 10 років прожила в окупованому Луганську. Там вона почала писати дебютний...
49-річний військовослужбовець Костянтин Власенко, який днями вперше у світовій військовій історії був евакуйований з позиції за допомогою гексакоптеру, в інтерв’ю для ТСН.ua розповів про те, чим планує зайнятись у найближчому майбутньому, якими для ньо...
