Мрія Мао Цзедуна реалізується: Китай розпочав наймасштабніший гідротехнічний проєкт в історії людства з глобального повороту річок

Китай славиться своїми будівельними мегапроектами, практична користь яких не завжди є очевидною. Саме зараз країна реалізує, можливо, найбільший інфраструктурний проект за всю свою історію, передають Патріоти України з посиланням на Interesting Engineering.

Йдеться про проект перекидання величезних мас води з півдня на північ країни. І мотивація для цього у китайців вельми серйозна.

Зважаючи на дисбаланс водних ресурсів, коли південь страждає від повеней, а північ – від посухи, ідея масштабного перерозподілу води в Китаї була вперше запропонована ще Мао Цзедуном у 1952 році. Однак до його практичної реалізації Піднебесна підійшла тільки у 2002 році, а завершити його планують у 2050-му.

Проект передачі води з півдня на північ включає три основні етапи-маршрути, кожен з яких спрямований на подолання різних географічних і матеріально-технічних проблем для ефективного управління водними ресурсами Китаю.

Центральний маршрут включає 1264-кілометровий канал від водосховища Даньцзянкоу на річці Хань (центральний Китай), що є частиною розгалуженої системи річки Янцзи, до Пекіна. Цей канал, який часто називають Великим акведуком, використовує серію дамб для створення гравітаційного потоку, що забезпечує безперервне постачання води до китайської столиці.

Діючий, але все ще незавершений, Східний маршрут модернізує та розширює стародавній Великий канал, який сягає своїм корінням ще п’ятого століття до нашої ери. Ця система перенаправляє воду з річки Янцзи до північних міст, таких як Тяньцзінь. На відміну від гравітаційного центрального маршруту, Східний маршрут має місця, де доводиться піднімати воду десятками насосних станцій, що відображає складне поєднання стародавніх інженерних і сучасних технологічних удосконалень.

Західний маршрут є найбільш суперечливим із трьох, його будівництво ще не розпочато. План полягає в тому, щоб спрямувати воду з річки І поблизу Тибетського плато в посушливі регіони Внутрішньої Монголії, Цінхай і Ганьсу. Проте цей маршрут стикається зі значними екологічними та політичними проблемами.

Центральний і Східний маршрути мають важливе значення для економічної безпеки та зростання Китаю, особливо тому, що вони направляють життєво важливі водні ресурси до ключових промислових і політичних центрів, таких як Пекін. Однак проект не обійшовся без противників, особливо в південних провінціях, де занепокоєння щодо зменшення запасів води посилюється зміною клімату.

Уряд виправдовує масштабне відведення води, посилаючись на стратегічну потребу підтримати висохлі північні регіони, до яких входить Пекін, значний політичний і промисловий центр. Після завершення проект передаватиме вражаючі 45 мільярдів кубічних метрів води щорічно з багатоводного півдня на спраглу північ.

Проект різко змінив природні екосистеми, особливо вздовж Східного маршруту, який значною мірою залежить від озер і річкових приток. Це порушення серйозно вплинуло на водне життя, особливо на популяції риб. Переміщення води з півдня на північ також створює непередбачені небезпеки, такі як передача хвороб, що передаються через воду.

Крім того сотні тисяч китайців були змушені переселитися на нові місця. Багатьом довелося зробити це уже вдруге, оскільки раніше вже були переселені під час будівництва дамби "Три ущелини".

Незважаючи на ціну в 70 мільярдів доларів і десятиліття роботи, довгострокова життєздатність проекту знаходиться під питанням. Високі витрати на експлуатацію в поєднанні зі значними екологічними та соціальними порушеннями призвели до питань щодо того, чи є проект практичним вирішенням проблеми дефіциту води в Китаї.

Критики стверджують, що проект спрямований на симптоми, а не на основні причини водної кризи в Китаї. Надмірне та часто неефективне використання води на півночі, особливо для сільського господарства, залишається основною проблемою. Перекидання додаткової води просто закріпить неефективні економічні практики, затримуючи прийняття необхідних реформ.

Радянська ідея "розвороту річок"

Китай - не перший, хто задумав повернути ріки, аби перекинути значні маси води з однієї частини країни в іншу. Проєкт розвороту сибірських річок досить серйозно розгладався у 1960-х роках в СРСР.

Проблема полягала в тому, що великі повноводні ріки Сибіру, такі як Обь, Єнісей та Іртиш, течуть на північ, де немає сільського господарства, і зрештою впадають у Льодовитий океан. Натомість, сільскогосподарські регіони Середньої Азії весь час страждали від дефіциту води. Так радянські лідери і задумали повернути ріки у "правильний" бік.

У 1970-х роках навіть було розроблено детальні плани того, як можна реалізувати проект. Він передбачав перенаправлення близько 7–10% води з цих річок, використовуючи систему гребель та каналів.

Однак на заваді реалізації цих ідей стояла низка проблем, зокрема, потенційно величезна шкода природним екосистемам та астрономічні фінансові витрати. Зрештою у другій половині 1980-х цей утопічний проект офіційно закрили на тлі економічних проблем в СРСР.