Це може здивувати! Чому в радянських квартирах масово клали паркет-ялинку

Будь-яка сучасна людина, яка хоч раз робила ремонт, знає, що паркет – це вельми красиво, але дуже дорого, ще й вимагає складного догляду. Тим часом в СРСР навіть у наспіх побудованих хрущовках клали справжнісінький дерев’яний паркет "ялинкою", передають Патріоти України.

Зараз це здається парадоксом, але в радянські часи за цим стояла своя логіка. OBOZ.UA розбирався, чому паркет був тоді аж настільки популярним.

Доступність деревини

Радянський Союз був "лісовою" державою. Значні його площі покривали ліси, які масово вирубували для облаштування доріг, будівництва нових населених пунктів, тощо. Тож деревини тоді не бракувало. Ба більше, вона багато в чому була відходом виробництва і вважалась дешевим ресурсом, адже часто лісоповалом займались в’язні, яким за цю роботу не платили.

З іншого боку, якісна хімічна промисловість в СРСР розвивалася значно повільніше. На момент масового будівництва "хрущовок" (кінець 50-х – 60-ті) хороших, безпечних і довговічних синтетичних покриттів просто не існувало в промислових масштабах. Так лінолеум для покриття підлоги хоч і вироблявся, але його було мало. Ще й виготовлявся він на тканинній основі з використанням фенольних смол, мав різкий неприємний запах і низьку зносостійкість. Зрозуміло, що будівельна промисловість віддавала перевагу більш дешевому та екологічному паркету. Хоча його монтаж і догляд за ним були суттєво складнішими.

Існувало ще дві альтернативи – фарбована дошка і керамічна плитка. Але плитка була дуже дорогою у виробництві і не дуже якісною – легко билась від удару чимось важким. А фарбована дошка мала не надто естетичний вигляд і асоціювалась із сільськими хатами. Тому з усіх підлогових покриттів за всіма параметрами вигравав паркет.

Легкість у стандартизації

Якщо у сталінську добу на підлогу клали художній паркет зі складними візерунками, то для "хрущовок" і пізніших "брєжнєвок" уже використовували стандартизований і максимально технологічний варіант. Паркет виготовляли із маленьких дерев’яних планок. Їх виробництво було поставлене на потік на деревообробних комбінатах. Такий формат дозволяв використовувати не тільки високоякісну деревину і відносно легко монтувати паркетне покриття у приміщеннях різної площі.

Наступним кроком став щитовий паркет. На основу з ДСП чи дешевої дошки вже на заводі наклеювали паркетні плашки. Такі щити розміром, наприклад, 50х50 см, укладати було значно швидше і простіше, ніж кожну плашку окремо. Це була технологія масового виробництва, спрямована на здешевлення та прискорення будівництва.

Ідеологічні причини: "Краще, ніж раніше"

Масове будівництво 50-60-х років мало не лише утилітарну, але й ідеологічну мету: дати кожній радянській родині, яка часто жила в бараках чи комуналках, окрему квартиру. І ця квартира мала символізувати новий, вищий рівень життя.

Паркет, на відміну від простої фарбованої підлоги, сприймався як атрибут "культурного" міського житла. Це був крок вперед, стандарт благоустрою. Нехай квартира маленька, нехай стелі низькі, але в ній є ванна, центральне опалення і "справжня" паркетна підлога.

Прагматизм і довговічність

Радянська філософія будівництва базувалась також на принципах практичності – із наявних ресурсів намагалися витискати максимум. А паркет, на відміну від лінолеума чи крихкої плитки, досить легко було відреставрувати. Його циклювали (знімали верхній пошкоджений шар лаку та деревини) і покривали лаком наново. Це можна було робити 5-7 разів, повертаючи підлозі майже новий вигляд.

Лише у 1980-ті роки, коли СРСР уже наближався до розпаду, хімічна промисловість країни розвинулась настільки, що стала виробляти вдосталь лінолеуму. І хоча він мав доволі неестетичний вигляд, ним стали покривати підлоги у багатьох квартирах, щоб спростити догляд за житлом.