Правду не сховати. Каратель у родині: чоловік з дитинства слухав історії вітчима про жорстокість нацистів, а з роками дізнався про його темне минуле

Британець Джон Кінгстон з дитинства слухав історії вітчима Станіслава Хржановського про злочини та жорстокості нацистів. Роки по тому чоловік знайшов людей, які впізнали в особі Хржановського поліцая "Стасіка", поплічника нацистських карателів і вбивцю десятків мирних жителів польського міста Слонім. Пізніше журналіст BBC підтвердив їхні слова офіційними документами, передають Патріоти України.

У 1954 році англійка Барбара Кінгстон навідалася до польського клубу Бірмінгема і познайомилася там зі своїм майбутнім чоловіком Станіславом Хржановським. Чоловік виріс у польському Слонімі (сьогодні - місто в західній частині Білорусі), а з початком Другої світової нібито працював на тартаку. За словами Хржановського, в 1943-му окупаційна влада Німеччини змусили його стати охоронцем у міській раді, рік по тому він втік і потрапив у полон. Пізніше вступив до лав польської армії, яка разом із західними союзниками воювала проти Німеччини.

Уже в 1946 році Хржановський разом з іншими польськими солдатами приїхав до Великобританії. Після знайомства з Барбарою Кінгстон, чоловік розповідав цю ж історію її дітям - сину Джону та дочці Барбарі Кінгстон-молодшій. Як згадав через роки Джон у бесіді з журналістами, у родини не було підстав не вірити вітчиму.

На момент знайомства з Хржановським Джону Кінгстону було дев'ять років. Спершу чоловік ладнав з хлопчиком, а згодом став проявляти жорстокість - з місцевої фабрики він приносив додому гумові стрічки, якими бив пасинка до синців і шрамів.

Час від часу Хржановський розповідав підлітку історії про окупацію Слоніма нацистами. Чоловік описував події у фарбах, при цьому особливу увагу приділяв допитам, тортурам, знущанням над дорослими та дітьми. Себе Хржановський називав лише свідком цих подій, але з роками Джон став підозрювати вітчима у брехні. Хлопець все частіше думав про те, що чоловік його матері і сам був причетний до жорстоких страт людей.

У 80-х Джон прочитав у газеті про те, що місцева влада отримала список ймовірних нацистських злочинців, які проживають у Великобританії, і тепер шукають докази їх злодіянь у Німеччині або на інших окупованих нею територіях. У пам'яті хлопця одразу ж спливли історії вітчима, і він звернувся до поліції.

Як того і слід було очікувати, поліція не дала хід справі, так як не мала ніяких доказів проти Хржановського. На той час не залишилися в живих навіть його товариші по службі, з якими він перебрався до Великобританії - один з них наклав на себе руки, другий помер у в'язниці, де відбував два довічні терміни за вбивства євреїв у роки війни. Пізніше слідство припинилося взагалі.

У поліції розвели руками, і Джон Кінгстон вирішив особисто поїхати до Слоніма та пошукати якусь інформацію про Хржановського. Хлопець прихопив із собою копії фотографій молодого вітчима, і завдяки цим знімкам місцеві жителі впізнали в ньому "поліцая Стасіка". Одна з місцевих жительок розповіла Кінгстону, що саме Стасік застрелив її чоловіка в роки війни, ще один чоловік запевнив, що на його очах Стасік розстріляв 50 осіб за три дні, і що він точно не був звичайним свідком злодіянь СС в окупованому місті.

Очевидним став і той факт, що Хржановський не тікав від нацистів. Судячи з усього, в 1944-му він покинув Слонім разом з німецькими військами та поїхав до східної Франції. Після капітуляції Німеччини чоловік опинився у полоні, де і склав легенду про своє минуле.

Кінгстон повернувся додому і зв'язався з Хржановським, щоб розповісти йому про поїздку до Слоніма, але той вперто заперечував звинувачення на свою адресу. Тоді Джон передав всю зібрану ним інформацію британській поліції, і Хржановського викликали на допит. В результаті звинувачень чоловікові так і не пред'явили, знову пославшись на відсутність доказів. Після цього пасинок і вітчим більше не спілкувалися.

У 2016 році за розслідування Джона Кінгстона взявся кореспондент BBC Нік Саутхолл, який також заручився допомогою британського дослідника Голокосту Стівена Анкера. Завдяки зв'язкам у Білорусі, колегам вдалося роздобути копію довідки КДБ з іменами людей, які в роки війни були поліцаями. У цьому списку виявився і Станіслав Хржановський.

Отримавши відомості Джона Кінгстона та журналіста BBC, правоохоронні органи Німеччини почали розслідування відносно Хржановського. Зокрема, слідчі взяли до уваги інформацію, згідно з якою в 1942 році Хржановський вбив у Слонімі понад 30 мирних жителів. Так чоловік став першим громадянином Великобританії, чиї ймовірні злочини розслідували в Німеччині. Що правда, сам він помер у жовтні 2017 року, так про це і не дізнавшись.

Через півроку після смерті вітчима помер і Джон Кінгстон. Всі зібрані ним докази він заповідав журналісту Ніку Саутхоллу. У їх числі опинилася аудіокасета із записом історій Хржановського - одного разу Кінгстон записав його розповіді про минуле в надії використовувати їх як доказ. Вона стала причиною вважати, що чоловік, до всього іншого, був ще й агентом британської розвідки.

На записі Хржановський говорив про певний "англійський секрет", який він зберігав усі ці роки. З метою з'ясувати, що саме він мав на увазі, журналіст переглянув сотні архівних кінохроніки, намагаючись знайти знайоме обличчя. І таки знайшов. Хржановський і двоє його приятелів із Слоніма потрапили на плівку, зняту в 1954 році в таборі Марієнфельді в Західному Берліні - свого часу влада ФРН відкрили його для біженців з НДР. Щоб перевірити свою знахідку, Саутхолл звернувся до фахівців в області комп'ютерного аналізу облич. Там підтвердили, що на записі з'являється саме Станіслав Хржановський.

Тоді ж журналіст підключив до свого розслідування декількох експертів з безпеки та розвідки. Ознайомившись з біографією Хржановського, вони вказали на той факт, що після війни в таборі Марієнфельді працювали агенти французької, британської та американської розвідок, і не виключено, що вітчим Кінгстона міг бути британським агентом. Хржановський знав польську, німецьку, англійську та російську мови, мав деякі навички радіозв'язку, а все це могло зробити його корисною фігурою в руках розвідки, пояснили історики. І якщо ця теорія вірна, місцеві спецслужби могли дати йому гарантії безпеки. Втім, жодних доказів цієї версії також немає.