Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
У 2014 році щодня по 22 американські ветерани війни накладали на себе руки. Ця статистика шокувала суспільство, тому в багатьох країнах, зокрема і в Україні, військові влаштували флешмоб - 22 Pushup Challenge. Віджимаючись по 22 рази, вони підтримували військових з посттравматичним синдромом. Про те, як не втратити жаги до життя і надихати інших, розповів ветеран АТО Олександр Терещенко, повідомляють Патріоти України.
Чому ви пішли на війну?
– Коли почалася окупація Криму, я одразу пішов до військкомату, щоб захищати країну. Пам'ятаю, як командир сказав: "Всі хто хочуть добровільно захищати Донецький аеропорт – поїхали". Тоді в моїй 79 бригаді були перші жертви й це торкнулося кожного особисто. Це була вже помста за наших хлопців, тому майже вся рота поїхали до аеропорту.
– Перший поштовх піти на війну був тоді, коли на Інститутській у Києві я побачив фото Небесної сотні й зрозумів, що ці хлопці, загиблі на Майдані, віком мого сина. Я зрозумів, що не можу залишитися.
– Коли ми пішли в аеропорт (Бої за Донецький аеропорт, – 24 канал), я сказав дружині, що ми їдемо на навчання. Не хотів, щоб вона хвилювалася. Я сказав правду лише двом-трьом найкращим друзям, що знали, де кінцівки шукати.
Як ви отримали поранення?
– В нашого підрозділу були не дуже зручні позиції, будь-хто міг закидати нас гранатами. Це і відбулося. В один момент я побачив, що під ногами лежить граната. Перша реакція – викинути її. Я не встиг, вона розірвалася в мене в руках. Мої думки після вибуху: "Цього не може бути". Я був впевнений. що зі мною нічого не може трапитися.
Як жити після війни?
– Під час тривалої реабілітації я навчився приймати себе таким, який є. Думки про самогубство були. Я просто не міг усвідомити, як мені жити далі, що я буду робити. Я просто хотів, щоб Бог швидше забрав мене до себе.
– Жалість – це дуже підступна штука, а особливо для людей з інвалідністю. Не можна підпускати до себе це почуття, бо воно тебе засмоктує. Тоді це прямий шлях стати або овочем, або накласти на себе руки. Жалість – це табу. Людина, мов передавач, на яку частоту ти налаштовуєшся, так тебе люди та сприймають.
– По-друге, всі сили треба черпати в собі. Не треба перевішувати тягар на близьких, не робити з себе ікону, на яку всі мають молитися. Людей з інвалідністю треба сприймати просто, як блондина, шатена тощо. Вони нічим не відрізняються від інших.
– Я не маю права бути слабким. Я живу для того, аби мотивувати та підтримувати інших, вчити їх бути сильними. Один з моїх життєвих девізів: "Можна все життя проклинати темноту, а можна просто запалити свічку". Цим я зараз і займаюся.
У Зінькові винесли вироки двом чоловікам, які у чаті Telegram-спільнот поширювали інформацію про розташування блокпостів ТЦК та СП. Своїми діями вони перешкоджали проведенню мобілізації до лав ЗСУ. Про це стало відомо із Єдиного державного реєстру судо...
Смартфон давно перестав бути просто телефоном - сьогодні це кишеньковий аналітик, який щодня збирає про нас більше даних, ніж близькі люди. Найчастіше це відбувається непомітно, тож багато користувачів навіть не задумуються, який цифровий слід лишають ...
