Сюжет для української історичної мелодрами: Історія палацу князів з династії Рюриковичів посеред волинських лісів

У селі Стригани на півночі Хмельниччини, серед соснових лісів і волинських пейзажів, стоїть покинутий палац. За фрагментами ліпнини, балконними огорожами та залишками декоративних інтер’єрів легко впізнати колишній маєток знатного роду. Йому трохи більше ніж сто років, але історій — наче з багатотомного роману.

Про маєток Святополк-Четвертинських розповіли фахівці Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець».

Волинь у межах Хмельниччини

Стригани розташовані на річці Горинь між Славутою та Нетішином, поруч із заказником «Голубе озеро». Хоча нині це Хмельницька область, етнографічно територія належить до Волині. Колись тут існували два окремі села — Ріпище та Стригани (давня назва — Старки).

З кінця ХІХ століття ці землі належали князю Святополк-Четвертинському. Четвертинські — сполонізований руський князівський рід, що походить від Рюриковичів і відомий з кінця XIV століття. Частину прізвища «Святополк» вони взяли на честь одного зі своїх визначних предків.

Як з’явився палац

За переказами, князь потрапив у ці місця під час візиту до свого приятеля Романа Даміана Сангушка в Славуті. Разом вони вирушили до Чорного лісу, і мальовничі околиці настільки вразили Четвертинського, що він вирішив викупити частину земель і розпочати масштабну розбудову.

На річці спорудили греблю, великий водяний млин та амбар. Для родини звели палац із господарськими будівлями. Будівництвом займалися молоді німецькі інженери, а всім господарством керував князь Серповський, який мешкав поруч у двоповерховому будинку.

Сам палац зводили у 1900–1910 роках. Будівля мала Г-подібну форму, два ризаліти з фігурними аттиками та чотири входи з різних боків. Головний фасад прикрашав рельєфний декор у стилі модерн у жовто-теракотовій гамі, а балкони — ковані металеві огорожі.

Інтер’єр, який ще можна врятувати

Сходи та підвіконня були виконані з декоративного бетону, пофарбованого під теракоту з білою мармуровою крихтою. Інтер’єр вирішили у так званому декоративно-романтичному стилі.

Фахівці заповідника детально описують збережені елементи: флористичні композиції з маків, латаття, трояндових гірлянд і букетів прикрашають ліпнину стель. У кількох кімнатах у кутах стелі збереглися сови — символи мудрості — вписані у пишний рослинний орнамент. Найкраще дійшла до нашого часу ліпнина у вітальні, де колись стояв кутовий камін.

У вестибюлі ще можна побачити фрагменти ліплення, маскарон на заокругленій арці та залишки метласької плитки — білі восьмикутники з маленькими чорними квадратами. Барельєфний герб Четвертинських, що колись прикрашав центральну стіну, втрачено безповоротно, але під шарами тиньку, ймовірно, ще приховані настінні розписи.

Парк, кохання і легенда про зраду

Навколо палацу заклали пейзажний парк із прогулянковими алеями та рідкісними деревами, частина яких збереглася донині. З верхніх поверхів відкривався краєвид на Горинь, озера та соснові ліси.

За легендою, палац зводили для молодої дружини князя, молодшої за нього на 20 років. Подейкували, що вона закохалася в одного з німецьких архітекторів. Дізнавшись про зраду, Четвертинський нібито наклав на себе руки, отруївшись оцтовою есенцією. Після трагедії княгиня з дітьми виїхала до Польщі, а палац залишився без господаря.

Втім, документальних підтверджень цієї історії немає. Архівні дані свідчать, що у той час тут мешкали князь Едвард Едмунд Четвертинський (1851 р. н.) та його дружина Софія з Бейзимів, які мали різницю у віці лише десять років. У подружжя народилося двоє синів, один з яких — Едвард — став відомим гідромеханіком, професором Варшавської політехніки та членом Польської академії наук.

Війна, радянська влада і занепад

Після приходу радянської влади у князівських покоях оселили комуністів Якова Брегама та Олену Семенюк, які займалися хлібозаготівлею. У 1931 році місцеві селяни вбили їх — про це й досі нагадує пам’ятник біля палацу.

Під час Другої світової війни будівлю використовували як шпиталь, а 13 травня 1944 року неподалік розстріляли близько десяти вояків Української повстанської армії.

У повоєнні роки палац пристосували під школу механізаторів, пізніше — гуртожиток торфозаготівельників, а згодом — протитуберкульозний санаторій. У 1985–1990 роках тут діяла дитяча туристична база «Блакитні озера».

Пам’ятка без майбутнього?

У 2013 році Хмельницька ОДА внесла палац до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Проте сьогодні він не використовується, перебуває у приватній власності й поступово руйнується.

Палац Святополк-Четвертинських у Стриганах залишається мовчазним свідком шляхетної розкоші, людських драм і складної історії регіону — з шансом на відновлення, який усе ще не втрачено.