"Такую страну проср*ли": Що і як крали в СРСР, - Мирович (фото)

Чимала частка відповідальності за це лежала на самій системі, яка тотальною убогістю і дефіцитом змушувала громадян якось виживати і крутитися, ще однією причиною була відсутність приватної власності, мовляв, "все навколо колгоспне і нічиє". Про те, що і як крали в СРСР, на LiveJournal розповів популярний білоруський блогер Максим Мірович, передають Патріоти України.

Насамперед він підкреслив, що в ті роки люди не крали масово гроші або ювелірні прикраси, адже це було справжнім злочином. А ось на побутовому рівні злодійство в Союзі існувало повсюдно і водночас серед самих злодюжок таким не вважалося. Так, обважити в магазині або змінити склад страв у закладах громадського харчування, принести із заводу декілька підшипників, злити зо два десятки літрів солярки на автобазі – таке траплялося всюди і не сприймалося як щось ганебне.

Крадіжка в закладі громадського харчування: молоко з содою і суп без м'яса

За совами Міровича, відмінною рисою крадіжки в закладах громадського харчування СРСР було те, що злодюжку було не просто зловити на гарячому. Працівники на кухні розводили сметану кефіром, забираючи залишки собі, а кефір – молоком. Останнє теж крали: щоб воно не псувалося, додавали в нього харчову соду, списуючи частину молока як "зіпсоване" і забираючи собі додому. Супи варилися з так званим комбіжиром для видимості м'ясного навару, після чого під час видачі в тарілку клався шматочок м'яса. Окремим же способом крали чай.

"У радянських їдальнях "чай" готували у величезних алюмінієвих каструлях, на які було покладено певну кількість заварки (найчастіше – дешевого чаю "грузинський"). Чималу частину її відсипали так би мовити для себе, а в каструлю з чаєм додавали палений цукор, залишаючи на ніч на невеликому вогні. В результаті виходила темно-коричнева рідина майже без запаху чаю", – згадує блогер.

Крадіжка в продмагазинах: ковбаса "з-під прилавка" і обважування

У магазинах "схема" злодійства була схожою, але мала й свої нюанси. Як відомо, в радянських ГОСТах чітко прописувалися норми щодо всихання і втрушування товару, ось торговці й використовували їх по-максимуму, навіть якщо товар не "всох" – залишок просто крали.

"Дуже часто більш-менш якісні продукти (м'ясо, ковбаса) продавали "з-під прилавка" для "своїх", але трохи дорожче відпускної роздрібної вартості, а отриману різницю клали в кишеню", – розповідає Мирович.

За його словами, так само обважували покупців і на ринках, застосовуючи системи хитромудрих магнітів і прихованих гирьок. Через те, що це явище було настільки масовим, на ринках повсюдно були поширені так звані контрольні ваги.

Шахрайство в магазинах промтоварів: підвищені ціни й хабарі

У радянських гастрономах якісні та дефіцитні товари, які рідко надходили в продаж, теж продавалися "з-під прилавка" за трохи більшу вартість. З юридичної точки зору, зазначив блогер, все було чисто – є товар, покупець, гроші в касі й чек.

"Побачити" за допомогою перевірки те, що продавчиня поклала собі в кишеню "надприбуток", було ніяк неможливо. Крім того, на радянській торгівлі непогано наживалися і різні ревізори, які часто за дрібний (а іноді й не дуже) хабар закривали очі на дрібні (а іноді й не дуже) порушення", – пише Мірович.

За його словами, такі корупційні зв'язки в радянській торгівлі будувалися роками і налічували часто сотні учасників, тому зараз люди, які жили в той час "жирно" порівняно з іншими, "дуже сумують за СРСР".

Крадіжка на заводах: запчастини під плащем і бартер

"Тут все досить просто – тягли все, що погано лежало, було погано прикручено або легко відкривалося, відсипалося з великої тари. Комплекти інструментів, плашки для нарізування різьблення, скло, цемент, навіть цегла – думаю, багато хто з вас пам'ятають гаражі та балкони, набиті всім цим добром", – згадує Мірович.

Такі речі, додав він, радянські громадяни виносили "під плащем" через прохідні або просто перекидали через паркан, для чого часто долучалися спільники. Реалізовувалося ж все вкрадене або безпосередньо за гроші, або бартером – за певні товари чи послуги.

Водночас водії з автобаз і трактористи в СРСР крали бензин і солярку, а також запчастини та кузовну фарбу. Таксисти потроху цупили гроші, просто не включаючи лічильник за поїздки. А в пізньорадянські роки, стверджує блогер, вони часто були замішані в дрібному криміналі на кшталт допомоги дівчатам легкої поведінки і нелегальним продавцям спиртного.

Тіньові виробництва: підробки під "фірмУ"

"Пам'ятаєте фразу з "Дванадцяти стільців" про те, що вся контрабанда робиться в Одесі на Малій Арнаутській вулиці? В принципі, ця фраза була застосовна до більшості "фірмИ", що підпільно робилася в СРСР", – підкреслює Мірович.

Так, в ті роки існували цілі тіньові виробництва з пошиття того чи іншого "фірмовою" одягу, який потрапляв із Заходу. Наприклад, справжні американські джинси "Монтана" на просторах Союзу коштували 200 рублів (більше однієї середньої зарплати), а саморобні "під монтану" з простіших тканин продавали приблизно за 100-120 рублів, що теж було чимало.

Як зазначає блогер, шили такі речі часто з вкрадених, списаних або якихось неврахованих матеріалів – у чому були замішані високопоставлені люди аж до директорів вовняних комбінатів. Іноді такі схеми викривали і "накривали", про деякі навіть писала преса, однак нерозкритих, ймовірно, було набагато більше.