Живуть у пустелі, гавкають та риють нори: Вчені назвали найдивніших кішок у світі (відео)

Леви, тигри і домашні кішки — можливо, найбільш відомі представники котячих у всьому світі. Однак існує ціла низка дрібніших видів котячих, які вельми незвичайні, але рідко зустрічаються в природі. Про це пише IFLScience, передають Патріоти України.

Піщана кішка (Felis margarita) — доволі мініатюрні істоти з довжиною тіла лише близько 45-57 сантиметрів, проте їхній хвіст може бути в півтора рази довшим, додаючи ще 28-35 сантиметрів до її довжини. При цьому вага мініатюрних тварин становить усього від 1 до 3 кілограмів.

Піщані кішки можуть бути мініатюрними, проте вони ідеально пристосовані: тварини ведуть переважно нічний спосіб життя, полюють, використовуючи свій гострий слух для виявлення здобичі. Вони також є єдиними представниками сімейства котячих, що мешкають виключно в пустельних районах. Попередні дослідження показали, що представники цього виду віддають перевагу піщаним пустелям, де вони можуть полювати на дрібних гризунів, особливо колючих мишей, піщанок і тушканчиків. Втім, до їхнього раціону також входять птахи, зайцеві лебеді, а часом і рептилії. Наприклад, у пустелі Сахара вчені спостерігали, як піщані кішки полюють на гадюк, часом закопуючи свою здобич, щоб повернутися до неї пізніше.

За словами вчених, піщані кішки здебільшого ведуть поодинокий спосіб життя, проте збираються разом у період розмноження. Для цього вони використовують характерний шлюбний крик, схожий на гавкіт собаки або тюленя. Гучний звук доповнює їхній чудовий слух, даючи їм змогу знаходити один одного на пустельному ландшафті.

Ареал поширення піщаної кішки вельми фрагментарний: відомо про окремих особин у Північній Америці та деяких частинах Азії. Однак здебільшого піщані кішки віддають перевагу справжнім пустельним місцезростанням: від Марокко, через Аравійський півострів, до таких країн, як Пакистан, Казахстан і Сирія.

До слова, піщані кішки — досвідчені землекопи. Вони самі риють нори і викопують здобич із піску. Їхні лапи вкриті довгою густою шерстю, що захищає їх від гарячого пустельного піску. Це також означає, що вони залишають дуже мало слідів, що робить цих невловимих кішок ще більш складними для відстеження вченими.