Агресія РФ в Азовському морі: Як реагує Європа та що робити Україні, - експерт

Вчора у Брюсселі відбувся саміт України-ЄС, в якому взяли участь президент Європейської ради Дональд Туск, голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер та президент України Петро Порошенко. Подія завершилася прийняттям Декларації, яка містить важливі для України положення. про це пише Голова спостережної ради "Майдан закордонних справ", експерт з питань Криму Андрій Клименко, передають Патріоти України, продовжуючи:

До прикладу, у пункті 8 цього підсумкового документу говориться: "...Ми продовжуємо засуджувати незаконну анексію Криму та Севастополя Російською Федерацією, проведення виборів РФ на території незаконно анексованого півострова та погіршення ситуації з правами людини в Криму, будівництво мосту через Керченську протоку без згоди України, подальшу мілітаризацію півострова, а також Чорного та Азовського морів. Ми залишаємося відданими зобов'язанням повною мірою імплементувати політику невизнання, в тому числі за допомогою обмежувальних заходів".

Під "обмежувальними заходами" маються на увазі санкції. Про мілітаризацію півострова йшлося не раз, але саме в цьому документі також вжили нову конструкцію – про Чорне та Азовське моря. В дипломатичних документах, особливо в документах ЄС, кожне слово має значення. І навіть те, як побудована фраза: зверніть увагу, що в одному реченні згадують незаконну агресію, вибори, погіршення ситуації з правами людини, будівництво мосту, подальшу мілітаризація, а також – ситуацію в Чорному та Азовському морях. Люди, які мали справу з вирішенням дипломатичнихпитань не на словах, а по документам знають: якщо в резолюції є слово «демілітаризація» по відношенню до чогось, то це відкриває шлях до прийняття нових, наступних документів із посиланням на пункт цієї резолюції.

А враховуючи те, що саме цей документ не аби кого, а Європейської Ради, це означає, що він узгоджений з усіма урядами тих країн. Тепер на цей пункт можна посилатися у міжнародних документах – не тільки ЄС, але американських та ООН. Будь-який дипломат скаже вам, що коли вдалося отримати згадку в документі на такому високому рівні – це добре. І резюмуючи все вищевказане, варто зазначити, що ми можемо сподіватися на нову хвилю санкцій проти РФ за агресію на морі.

4 роки тому як представники державних органів, так і громадянське суспільство України добивалися, щоб в міжнародних документах мова йшла саме про окупацію та анексію Криму. Тепер це – загальновідомий факт. Потім, на підставах тих документів впроваджувалися обмежувальні заходи, в тому числі, і санкції. Але також не варто і перебільшувати згадку Азовського моря в Декларації – треба і самим продовжувати діяти: як президенту, так і МЗС та іншим структурам, яких це стосується. Бо насправді, ситуація в Азовському морі не покращується.

Станом на 10 липня за останні два з половиною тижня вималювалась вся технологія російської блокади українських портів Азовського моря. Два-три тижні тому мова йшла про те, що на підставі недолугої угоди від 2003 року між Україною та Росією про спільне використання Азовського моря та Керченської протоки, берегова охорона прикордонної служби ФСБ РФ безпідставно затримувала всі морські судна, які йшли до/з Маріуполя та Бердянська на декілька годин та проводили обшук. Це призводило до того, що судна в своєму рейсі затримувалися на 3-4 години.

Зараз цей алгоритм поповнився ще двома типами агресії. Всі судна, які йдуть з Чорного до Азовського портів (зауважу, що говорю лише про українські порти), попередньо попадають на якірну стоянку в Керченській протоці. Суднам завжди там доводилося чекати: поки через Керченську протоку пройде зустрічний караван. Іноді – обходилося зовсім без цього, а зазвичай очікувати доводилося від одної до двох годин. Зараз цей період може становити і 70, і 62, і 48 годин.

Тобто, процес навмисне затягується: судна, що йдуть до Маріуполя та Бердянська, просто не включають до складу тих караванів, що проходять Керченською протокою на північ. Але на етапі дочекалися-пройшли-втратили час ситуація не завершується: потім судна затримують і безпосередньо в Азовському морі, а також на зворотному шляху по Азовському морю.

Нарешті, судно вже з вантажем підходить до Керченської протоки зі зворотного боку, –де також є якірна стоянка, де судна також мають отримати дозвіл на проходження Керченською протокою з Азовського до Чорного моря, і далі – до Європи та Туреччини. На цьому етапі шляху традиційний період очікування також не перевищував 1-2 годин. Але тепер судна можуть затримуватися там і на 10, і 15, і 30 годин. Підсумовуючи, ми бачимо, що конкретне судно за рахунок цих дій може втрачати і дві, і три, і чотири доби, які не враховані в розрахунку тривалості рейсу. Це дуже великі збитки.

Раніше безпосередньо в Азовському морі до судна підходив прикордонний катер,з якого висаджувалася команда та оглядова група, через що і були затримки. Але ці дії були просто демонстраційними: подіяти на нерви затримкою десь в три години. Проте, уявіть ситуацію тепер з позиції капітана чи екіпажу, які йдуть за вантажем в Маріуполь, а в Керченській протоці з боку Чорного моря очікують і 60, і 45 годин. При цьому, розуміючи, що це – навмисно, бо повз них проходять судна. А після того, як вантаж забрали і пішли в зворотному напрямі, їх знов затримують на десятки годин: замість того, щоб у звичайному режимі швидко пройти цей етап, доводиться чекати, але тепер ще і з вантажем.

Тому я вважаю, що РФ у Керченській протоці отримала такий собі ключик, який відкриває можливості контролю за водним простором: спочатку – у вигляді Керченського мосту, геометрія якого унеможливила проходження половини флоту до наших портів. А тепер ще додався елемент невизначеності: хочемо – сьогодні затримаємо судно на 20 годин, а завтра – взагалі на три доби. Все це спрямовано на зрозумілі цілі: придушення української морської торгівлі через Маріуполь та Бердянськ.

Тому потрібно продовжувати давати факти в ЄС, ООН та інші структури. Та й самим варто щось робити: адже досі, від 17 травня, коли і розпочалася агресія, не було і немає ноти МЗС. Як не було і немає заяви президента. Навіть РНБО не робила заяв, хоча чому б їм не скликати власне засідання, щоб розглянути цю проблему? Так, президент Порошенко у себе в фейсбуці писав про факти активності РФ в Азовському морі щодо затримання суден – в тому числі, військовій агресії, – і що вони будуть направлені нашим іноземним партнерам. Але справедливо спитати: а що весь цей час, з такою зміною ситуації, робить, власне, Україна? Тим більше, уряду неодноразово робилися пропозиції щодо варіантів дій.

Включення Азовського моря в фінальний документ саміту Україна-ЄС теоретично можна розглядати як підставу для введення санкції. Те, що в документі після згадування Чорного та Азовського морів, стоїть саме «обмежувальні заходи» – не випадковість. Це такий собі сигнал Україні: такий варіант розвитку подій можливий. Але ми маємо першими ввести санкції.

Україні можна і треба вводити санкції проти, наприклад, російського порту «Кавказ»: звідти кожен день йдуть пороми, а також там обслуговуються судна в Керченській протоці. Також варто ввести санкції проти російських портів на Азовському морі: «Азов» і «Ростов», через які йде весь вантажний трафік на окупований Крим. Треба також ввести санкції та заборонити, щоб російські судна заходили до українських портів. Від міністерства інфраструктури навіть була подібна ініціатива (але вона не отримала розвитку): в умовах війни торгівельні судна Росії, під своїм або іншими прапорами, не повинні ходити по Дніпру.

Але вони ходять: і до Херсону, і до Запоріжжя. Ми все боїмося, що Путін нападе, – тому нічого не робимо: але він і так нападе. Краще чинити спротив, а, може, навіть і самим атакувати. І ось коли ми введемо санкції проти російського судноплавства у відповідь на їх фактичні дії, – по суті, акт агресії та економічну війну, – тоді можемо і до держав, які нас підтримують, звернутися з фактажем: ось Україна прийняла санкції щодо безглуздої поведінки Росії в Азовському морі – просимо їх підтримати і США, і країни ЄС.

У нас є інструменти. Ми можемо вплинути на ситуацію. Але чомусь не робимо цього.