"Актив України номер один - це здатність людей до єднання. І похід на Говерлу підтвердив це спостереження", - блогер зі США

"Західна Україна, Західна Україна, ти зобов'язаний побачити Західну Україну". Відтоді, як я переїхав в Україну, люди постійно про це говорили. Я регулярно чув про те, що Західна Україна не така, як вся інша країна. Тому, нарешті, вирушив туди", - пише американець Пітер Сантенелло у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Я завжди був великим шанувальником автомобільних подорожей. У них відчуття пригод, свободи і невідомості сусідять з педаллю газу, музикою і сміхом. Життя в Києві без власного транспорту часом дарує мені відчуття обмеженості. Тому такі подорожі – по-справжньому особливі.

Ми з дівчиною вирушили в Івано-Франківськ нічним поїздом. На новому місці завжди ловиш перше враження. Моє полягало в абсолютній відсутності російської мови.

Ми орендували машину і кинулися на південь. Відкрита дорога, свіже повітря і запах дерев замість вихлопних газів повернули моїм думкам усвідомленість. Захват від розширення власної географії надав душі енергії. А стосунки з дівчиною за межами звичної повсякденності зазнали підбадьорливих змін.

Спочатку ландшафт був рівнинним, але незабаром став горбистим. Численні церкви були нанесені на нього, ніби пунктир. Багато з них виглядали не так, як в інших частинах країни. Українцям про це відомо, але я не знав про греко-католицьку церкву та її переважання в західних регіонах.

Дерева підступали до дороги і час від часу замикалися над нею, немов купол. Все навколо занурювало нас у світ зелені. Але щоб отримати насичену зелень, потрібна сірість – і наступні кілька днів небеса були темними, лив сильний дощ.

Вибравши коротку перерву в такій погоді, ми вирушили на Говерлу. Похід почався з променями сонця, що пробиваються крізь гілля дерев і падають на великі кущі папороті. Ця короткя мить минула, коли з неба обрушилася злива. На стежці було людно, проте ніхто не повернув назад, коли окремі її ділянки перетворилися на річку.

Люди одягли поліетиленові дощовики і поводилися так, немов все це було частиною процесу. На різних ділянках дороги один до одного тяглися руки, коли одні допомагали іншим подолати слизьку місцевість.

Ми бачили все – від старого з пакетом і тростиною до чотирирічки, яка досягла вершини. А на вершині було святково. Велика група людей діставала шампанське. На вітрі розвивалися українські прапори. У всьому було відчуття глибокого єднання, ніби всі ми виконували тут спільну місію.

Я повторюю знову і знову, що актив України номер один – це здатність людей до єднання. І похід на Говерлу підтвердив це спостереження.

Кілька днів потому ми доїхали до румунського кордону на півдні. Відчуття, ніби потрапили в іншу країну, з'явилося раніше, ніж ми перетнули кордон. На радіо запанувала румунська мова, відчувалося щось відмінне й іноземне, ніж усе те, що я бачив в Україні до того моменту.

Кордони – завжди дуже дивні місця, і цей не був винятком. Люди, вдаючись до хитрих способів, робили там великі гроші. На підтвердження тому – великі будинки по обидва боки дороги. Але ж це не було велике місто, і тут не булохоч якихось підприємств, здатних забезпечити людям дохід. Для цього була тільки лише межа. Деякі будинки нагадували замки, багато стояли недобудованими.

Ми ненадовго заїхали в Румунію, розвернулися і в променях післяполуденного сонця вирушили до нашої другої оселі в передгір'ях Карпат. Ми зупинилися в гостьовому будинку високо над долиною. Власник Віталій побудував його за кілька останніх років. Дорога була в такому стані, що довелося пройти кілометр до його будинку пішки. З вікна відкривався приголомшливий вид, пейзажі долини.

Жоден п'ятизірковий готель не здатний запропонувати нічого подібного. Адже за гроші неможливо купити пристрасть або душу. А у Віталія те й інше було в достатку. Він дбав про гостей і про створений ним світ, як про своїх дітей.

Карпати – це не Гімалаї, Кавказ чи Альпи, тут немає таких високих піків або драматичних пейзажів. Але вони красиві і живуть поза часом, багаті історією і відкриттями. За короткий проміжок часу ми лише черкнули по поверхні. Західна Україна, Західна Україна, ти інша... і я до тебе повернуся.

Затоплені дороги, розкішні особняки в глушині, Говерлу, Віталія та нашу подорож Західною Україною можна побачити у відео: