"Чи такий ворожий і стовідсотково "сепарський" Донбас, як нам намагаються довести російські ЗМІ?", - Степова

"Офіційно я переселенка, хоча вважаю себе біженкою, ми тікали з війни, від обстрілів, російських окупантів, поліцаїв та комендатур, доносів і розстрілів за проукраїнську позицію. Моє місто Довжанськ — це прикордоння. Біля нього — місто-супутник Червонопартизанськ, із вікон його багатоповерхівок видно степи, кордон, КПП, російське місто Гуково", - пише Олена Степова у своїй статті для "Народної армії", передають Патріоти України.

Ми побачили війну першими. Березень 2014 року, ввезення зброї з РФ, російські патлаті п’яні донські козаки із шашками та в зібраній із різних родів військ формі — секонд-хенді. Потім з’явилися «вєжлівиє люді», або «люди Х», як ми їх називали.

Люди в цивільному з армійської виправкою, які керували натовпом. А потім… Потім ми бачили «Гради», які полосували по нашому місту, Зеленопіллю, Ізвариному з російської території. Жителі російського Гукова писали рідним і попереджували через соціальні групи в Інтернеті, щоб ми тікали, бо приїхали «Катюші», щоб обстрілювати Україну.

У травні 2014 року зайшли російські війська. Ми бачили й новобранців, молодих хлопців, одного віку, з однаковими нулівками-зачісками, які ховали очі та випромінювали страх. Вони зупинялись у нашому селищі, бо воно лежить саме на дорозі від кордону до міста, і йшли в наш магазин. Дивувалися, що не приймають рублі, лякалися, коли чули українсько-російський суржик, а саме так розмовляють селяни прикордоння. Потім були кадировці, донські козаки, псков’яни, кантемировці… Всіх уже не згадаєш. Ми, що могли, знімали, записували, передавали в СБУ. Досі жителі Донбасу, які залишилися в окупації, ризикуючи, інформують українських силовиків про окупанта.

Про війну неможливо розповісти коротко. Про окупацію теж. У війні я побачила стільки різного, стільки відлуння, від перетворення людини на звіра до змін у зовнішності та психологічній поведінці цілого соціуму.

Однак хочу розповісти про інше. Не тільки про те, як живуть люди в окупації, хоча й це важливо. Загалом про війну важливо знати все: і про ворога, і про друга, і про землю. Про кожну тріщинку. Бо на війні знання ворога, людей, місцевості, адаптованість — це запорука перемоги. Я хочу показати справжню Луганщину, нашу, українську, таку, яку я її пам’ятаю, таку, яка вона є без триколорів, окупантів, колаборантів, не прим’яту російським немитим чоботом. Чи такий ворожий і стовідсотково «сепарський» Донбас, як нам намагаються довести російські ЗМІ?

Мої історії, можливо, дадуть відповіді на сотні запитань, які розставила війна, розкриють таємниці terra occupatum Донбас. Вони безхитрісні, веселі, страшні, криваві, стомлені, немов чорно-білі замальовки, просто викарбовуються з пам’яті, моїй, моїх земляків, які передають мені інформацію й складають мапу окупованих територій, психомапу людини та мапу самої війни. І без знання території, без мапи території, а на гібридній війні ще й без мапи людини, дуже важко повертати землю.

Як живуть люди в окупації, чи змінилися, вважають себе українцями чи росіянами, чи змінилася там земля, що чекає на Україну в разі повернення контролю над кордоном, які проблеми були на цих землях перед війною та із чим може зіткнутися суспільство, повернувши контроль над зраненою землею? Все це важливо. Бо це наша земля, за неї варто боротися!

Навіть якщо люди зрадили землю, вона невинна. Вона варта свободи, любові, варта України. От ми кажемо — Донбас, а що це таке? Це перше питання, через яке ми спіткнулись на війні. І воно важливе. Настільки ж, як і зміна назви міста — Свердловськ на Довжанськ. Часто у своєму блозі «Все буде Україна» я пишу таку річ: «…війна на Донбасі йшла завжди». Не вірите?

От, наприклад, щоб змінити криваву, радянську історію, укарбовану в назву міста, ми, українці Свердловська, рухівці, просвітяни, вели свій бій за зміну назви Свердловськ на Довжанськ із… 1994 року. Це були звернення до Верховної Ради, Президента, Кабміну, збирання підписів, переслідування за це, звільнення з роботи за таку позицію. Відповідь на вимоги щодо зміни назви міста, яку нам надавали п’ять разів за час незалежності, є в архівах Кабміну: «Немає коштів…» А якби на Донбасі відбулась декомунізація за час незалежності, то чи була б тут війна? Це ще одне питання, яке піднялось на поверхню під час обстрілів.

Донбас — це абревіатура з радянщини від «Донецький кам’яновугільний басейн». Якщо брати Донбас в межах Донецького кам’яновугільного басейну, то це не тільки території Луганської й Донецької областей, а ще й частина Ростовської області. Отож-бо! Тож казати про визволення чи окупацію, чи навіть реінтеграцію, розвиток, декомунізацію Донбасу не політкоректно. Ми ж не загарбники, як сусіди. Ми поважаємо демаркацію кордону. Пам’ятаймо, Донбас — це не територія, не географічні координати, а передусім радянщина (совок. — Ред.), яка була необхідна для психологічної згуртованості певного поселення людей, що виникло на технологічно розбудованій території.

А Луганська область має ще одну назву, яку зі сльозами на очах повторюють ті, хто любить свою землю, — Луганщина — світанок України! От саме про неї я й розповім. Почну, певно, з питання, яке найбільше мені ставлять читачі — чи змінилося там населення, чи стало воно путінізоване (бо русифікація та путінізація — то різні речі). Російською там розмовляли з радянських часів, бо українську вичавлювали, хоча села все ще українськомовні. Звісно, це не чиста українська мова, більше суржику, але все ж таки. А от путінізація — це дещо інше. Це хижий, звірячий погляд, бажання крові, доноси, прагнення знищити все живе.

Так, я справді боялася, що за три роки окупації в місті люди повністю втратять глузд і почнуть повторювати російське божевілля, наприклад, даючи немовлятам такі імена, як ВладПут, СлавПут, Путіна, Росіяслава. Таке безглуздя, що теж, до речі, має коріння з радянщини, дуже поширене в РФ. А тепер погляньмо на статті місцевої газети, яку друкують у місті, поки що Свердловську.

Як називають немовлят, що народились під час окупації? Софія, Аліна, Ганна, Роксолана, Михайло, Іван, Дмитро… Тобто іменами, поширеними в Україні загалом. То чи добився Кремль цілковитої русифікації окупованої території? На це питання ми відповімо наразі, досліджуючи народні промисли, майстрів, стародавні й сучасні традиції, які розвиваються або залишились на окупованій території. Тримаймо оборону, кохаймо свою землю, бережімо країну та не забуваймо, що проти нас ведеться інформаційна війна.