Історія з вершником "На білому коні"

Час і долі людські

7 березня начебто не визначний день у світовій історії… А ось персонально у декого - вікопомна дата. 92 роки тому, 7 березня 1926 року, на світанку, стиха скрипнули двері в крайній хаті села Тилявка, що неподалік Кременця, мати випустила з помешкання хлопчину з вузликом. Перехрестила через поріг, побажала удачі, і тиха заплакала в кінчик хустини...

Парубчаку два тижні тому виповнилося 21-ин. Ще зовсім дитина. Влітку мав закінчити Кременецьку приватну гімназію імені Івана Стешенка, але польська влада вирішила забрити його в рекрути. Що їм до того, що він навчається, їм потрібен вояка. Влас Самчук, так звали хлопця, сказав: «Я українець і не буду служити Польщі…» Склав торбину зі своїх книжок і зошитів, мати положила до неї запечену курку і декілька варених яєць, пляшку молока і половину хлібини з черені, шматок сала… Батько дав на дорогу гроші, які мав.

«Спробуй дістатися Праги. Там і роботу знайдеш і науку. Кажуть, у златій Празі є Український університет. Спробуй поступити, - сказав старший Самчук. – Світ не без добрих людей…

Ой, батьку-мамо, знали б ви, добрії люди, скільки натерпілася ваша дитина, щоб пройти через всі кордони. Здебільшого, поповзом, на животі. Аби лишень вирватись подалі в Європу. Без документів, без громадянства.

Влас спершу «застряг» на декілька років у Німеччині. Потрапив на роботу до бюргера, дружина якого запримітила в ньому не лише простого, злиденного трудягу, а й цікаву людину, що мала талант у краснописьменстві. Фрау якось побачила надруковані оповідання Уласа в журналі «Духовна Бесіда», що видавався у Варшаві, «Розбудова нації», котрий виходив у Берліні. Стала терпеливо й наполегливо навчати його німецької. Постійно ставила у приклад своєму сину Герману, який був майже однолітком українцю. Тільки заробітчанин кожну вільну годину проводив за письмовим столом, з пером у руках, а її син байдикував по кав’ярнях і забійгайлівках…

Це близьке знайомство з німецькою сім’єю Блюмів з містечка Бойтен згодом врятує панові Самчуку життя. У квітні 1942-го, в Рівному, його вже мали б розстріляти за мовбито зв'язок із ворогами рейху. З в’язниці Власа визволить... Герман Блюм, який за дивним збігом обставин виявився начальником цивільної поліції того ж таки Рівного, і саме до нього по допомогу в останню мить звернувся Влас. Таке іноді серед людей трапляється. Ймовірно, випадковий збіг обставин, а, можливо, й допомога самого Господа Бога...

А в Український університет у Празі, про що мріяв його батько, Олексій Антонович, Улас таки поступив. А головне дуже швидко «обріс» там багатьма друзями-українцями. З числа насамперед поетів, письменників, бо й сам активно публікувався в різноманітних україномовних виданнях. Це було його органічною потребою - творити на письмі. Щодоби, удень, і вночі. Він опирався на підтримку відомих уже авторів краснописьменства – Олекси Стефановича, Спиридона Черкасенка, Оксани Лятуринської, Дмитра Дорошенка, Степана Смаль-Стоцького, Миколи Галагана, Микити Шаповала, які складали тоді справжній квіт української прогресивної, народно-демократичної думки і дії. Це було покоління героїних Крут, вікопомного Базару, історичного Четвертого Універсалу, яке зібралося в Чехії, завдяки лояльності і потужної підтримки на урядовому рівні від тамтешнього глави держави Томаша Масарика до українців. Ці люди боролися і вірили в Незалежну, Суверенну Україну і готові були за це віддати своє життя. Тому й твори їхні були бойові, спонукаючі до активної революційної роботи. А найближчим другом Уласа Самчука став Олег Ольжич, син знаменитого поета Олександра Олеся. Олег був одним із лідерів українських націоналістів, за тим головою Революційного Трибуналу ОУН. Улас щиро поділяв його погляди і вчинки.


Улас Олексійович Самчук

1941-го У. Самчук вирішив повертатися в Україну, яку покинув понад чотирнадцять літ тому. Його край був уже звільнений від поляків. Після них там навіть похазяювали комуністи: при втечі зі Львова розстріляли в тюрмі брата Уласа - Григорія, доцента університету. Сталіністів вигнали нацисти: розпочалася Друга світова війна. В рідних краях уже б начебто його не забриють у польські рекрути, не посадять до тюрми за уникнення від призову на службу до Wojsko Polskie. Але тепер на кожному кроці стоять військові пости, а він так і залишився громадянином «Ніхто» – не мав ніяких документів, ні громадянства будь-якої держави. Тому й назад, в Україну, знову пробирався таємно через кордони, уникаючи перевірок документів. Але в цій дорозі у нього була вже попутниця. Незрівнянна поетка, активна діячка ОУН, на два роки молодша від Самчука - Олена Теліга. Йому доручили її провести в Київ друзі-українці. Як же ж не допомогти заради спільної справи?

Вони зустрілися і познайомились перед самою відправкою поїзда до кордону з Україною. За добу удвох, в таємному місці, за сприяння місцевих активістів, перейшли убрід Сян.

З цією захоплюючою історією, у деталях і фарбах, котру міг так привабно і майстерно відобразити на папері лише неперевершений, геніальний письменник Улас Самчук, можна ознайомитись у його блискучій книзі «На білому коні». Мені з цих мемуарних спогадів найбільше подобається те, як українець таємно повертався додому з Європи і дорогу йому поміж людей прокладали його… твори. Ті, які вже прочитали українці.

Улас Самчук занадто рано став знаменитим. До 33-ох років він уже був автором відомих в українському світі зарубіжжя, у Галичини й на Буковині повістей «Кулак», та «Марія», роману-трилогії «Волинь». Саме за ці шедеври людинознавства українська діаспора висунула його на звання Лауреата Нобелівської премії в галузі літератури. Здобути цю пальму зашкодило лише те, що проти цього активно працювала Московія, і не було належної реклами на Заході. Навіть не всі названі вище твори мали англійський переклад. А без цього годі було сподіватися на всесвітній успіх.

І ось куди б не заходили в українські домівки, районні і міські управи, які виникли влітку 1941 року після звільнення Західних областей від червоного терору наші мандрівники - Улас і Олена, всюди люди знали письменника Самчука. "Ах, це ви?- було простосерде і радісне здивування. - А ми вас шануємо і читаємо..."

Сприймали громадяни його по-братерськи щиро і привітно. Вважали за честь і обов'язок послухати виступ пана Самчука наживо. Не випускали в дорогу до Львова, а потім і до Рівного, без велелюдного мітинга, без запитань: "А що ж воно далі буде?"

Іноді не можу відмовити собі в задоволені ще і ще раз перечитати близьку до гумористичної розповідь «Гомера двадцятого століття», як обізвали критики письменника, приїзд і зустріч літератора в рідній його Тилявці, звідки він вирушив у широкі світи хлоп'ягою 7 березня 1926 року. Щоб особливо догодити Уласу, його шкільний друг, який вибився у начальники поліції, зібрав весь особовий склад ввіреного йому війська і припровадив його в село. Для чого б ви думали? Не здогадаєтесь - для... військового параду... З нагоди повернення додому великого українського літописця Уласа Самчука.

Уявіть собі картину. На ганку колишньої старої школи гордо одиноко стоїть учорашній утікач з села, бездержавний громадянин світу, письменник Улас Самчук, а віддаючи йому честь мимо парадним маршем, збиваючи пилюгу з дороги і споришу крокує нерівний стрій поліціянтів: хто з них в однострої, хто в цивільному. На все це зглядається все село, і захоплено аплодує. У Тилявці вікопомне торжество. Було це серпневої днини 1941-го…

Так що 7 березня – насправді, пані й панове, грандіозний день! Він виплодив великого Українського Літератора світового рівня. Улас Самчук того весняного ранку випурхнув з польської клітки, склав фігу радянським енкеведистам. Він хотів служити тільки своєму рідному народові. І всю свою творчість присвятив темі боротьбі за незалежність України.

Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Хмари над вотчиною Вілкулів, або Як розкрадали Кривий Ріг, - розслідування (документ, відео)

понеділок, 28 травень 2018, 6:22

Родина Вілкулів довгий час провертала багатомільйонні махінації. "Ще у червні минулого року стало відомо, що над нардепом від "Опозиційного блоку" Олександром Вілкулом продовжують згущуватися хмари і, ймовірно, щодо нього внесуть подання до Верховної Р...

Справа не тільки в беретах: Морпіхи пояснили, чому влаштували бунт перед керівництвом ЗСУ (фото, відео)

понеділок, 28 травень 2018, 6:08

Військові заявляють, що замість справжніх реформ проводять "бутафорські". 24 травня вийшла стаття про гучний демарш морських піхотинців 1-го Феодосійського батальйону під час свята у Миколаєві, повідомляють Патріоти України з посиланням на Обозреватель...