Кремль даремно сподівається: У клуб "диктаторів" Путіна ніхто не хоче вступати - Bloomberg

На саміті G-20, що відбувся цими вихідними в китайському Ханчжоу, президент Росії Володимир Путін знаходився в статусі почесного гостя, яким його наділила приймаюча сторона. Це досить різка зміна для того, хто за всі два роки тому був вигнаний з вищої за рангом організації - G-8 (тепер G-7). Про це пише видання Bloomberg, передають Патріоти України.

Такий поворот колеса фортуни для Путіна - він у четвер дав пихате інтерв'ю "Bloomberg" - змусив деяких затурбуватися. Є побоювання, що поліпшивши свої відносини з Китаєм та Іраном, а також налагодивши зв'язки з Туреччиною і Єгиптом, Росії вдасться сформувати блок авторитарних країн, готових йти на порушення глобального статус-кво, встановленого демократичними країнами Європи та Північної Америки. Чи може такий "клуб диктаторів" стати свого роду ехом Троїстого пакту, який уклали Німеччина, Італія і Японія під час Другої світової війни?

Кажучи коротко, ні. Економіка Росії залишається слабкою, вона менша, ніж економіка Південної Кореї. І навіть при величезному збільшенні військового бюджету останніх років, сучасна Росія навряд чи становить загрозу такої ж сили, яким був Радянський Союз. Насправді встановлення більш тісних економічних і дипломатичних зв'язків може зробити Росію більш відповідальним світовим гравцем, прихильним впорядкованій економічній системі взаємодій і більш уразливим для економічних санкцій.

Приховані мотиви Росії при укладенні енергетичних угод зрозуміти не важко. Путін зустрічався з президентом КНР Сі Цзіньпіном в червні і обіцяв збільшити торговий оборот між країнами до 50 мільярдів доларів. Після цього Китай оголосив, що буде нарощувати допомогу проросійському сирійському уряду, а також проводити військові навчання з російським військовим флотом. Громадянська війна в Сирії також зблизила Росію з Іраном, оскільки лідери обох цих держав зацікавлені у виживанні диктатора Башара Асада.

В цей же час Росія розморожує відносини з Туреччиною і Єгиптом. Після липневої невдалої спроби військового перевороту президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган вирушив до Москви, щоб принести вибачення за те, що в минулому році турецькі військові збили російський винищувач.

Вибачення Путін негайно прийняв і зняв заборону на поїздки і обмеження на імпорт. "Ми бачимо явний інтерес з боку президента Туреччини до відновлення повномасштабних відносин з Росією", - сказав Путін журналістам "Bloomberg". Паралельно президент Єгипту Абдель Фаттах аль-Сісі веде переговори про вільну торгівлю між його країною і державами Євразійського економічного союзу, до якого входять Росія і кілька колишніх радянських республік.

Однак ніщо з цього не може привести до створення антизахідного клубу. Китай називає Путіна почесним гостем, але майже в кожному російсько-китайському економічному проекті піднебесна є домінуючим партнером, а російські підприємства стають все більш залежними від китайських грошей і ринків.

Інтерес Китаю до конфлікту в Сирії і пошук підтримки з боку Росії для своїх патрулів в Південно-Китайському морі відображає лише його прагнення грати роль світової держави, яка була б адекватною з її економічною потужністю, а не бажання підтримати Путіна.

Що стосується Росії і Ірану, то вони є друзями лише поки це їм вигідно. Їх "союз" не витримає ні найменшої спроби Росії порушити план Ірану стати домінуючою силою в регіоні. У разі Туреччини і Єгипту, вони заграють з Путіним лише для отримання короткострокової вигоди, адже обидві країни в значній мірі залежать від Заходу. США допомагає Єгипту купувати зброю, в той час як Туреччина - один з історичних ворогів Росії - є членом НАТО і має глибокі торговельні зв'язки з Європою.

Сьогодні проблема прямої військової загрози з боку Росії на адресу Заходу починається і закінчується в Східній Європі. Москва в якості потужної зброї використовує поширення дезінформації, робить кібер-атаки і розпалює політичні заворушення. США слід продовжувати нарощувати підтримку своїх союзників по НАТО, зберігати економічний тиск на Росію, щоб домогтися мирного врегулювання в Україні і більш конструктивної позиції Москви щодо Сирії.