"Мінськ допомагає зберігати санкції проти Росії", - Портников

"Міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав профанацією переговори в Мінську. Звісно, у цих словах глави українського зовнішньополітичного відомства немає ніякої особливої сенсації. Переговорного процесу в Мінську практично не відбувається. Російська сторона не приховує своєї готовності мало не щодня порушувати Мінські угоди", - пише оглядач Віталій Портников у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Уже той факт, що російські офіційні особи називали загиблого Олександра Захарченка «главою ДНР» – при тому, що в Мінських угодах немає ніяких «народних республік», а є лише «окремі райони Донецької і Луганської областей» – це вже демонстративна неповага і до змісту угод, і до територіальної цілісності України. Але після загибелі Захарченка в Донецьку – при повному схваленні і розумінні Москви – стали готуватися до виборів нового «глави» – і це при тому, що Мінські угоди передбачають проведення виборів виключно за українським законодавством і при дотриманні цілої низки умов.

Тоді навіщо взагалі потрібні переговори в Мінську, якщо на них не вдається нічого вирішити? Якщо навіть такі питання, як звільнення полонених, вирішуються не в Мінську, а залежать від політичної кон’юнктури в Москві. Якщо не вдається припинити обстріли, забезпечити реальне перемир'я?

Кожен новий день повинен обертатися втратами для економіки Росії

Однак українським учасникам переговорів доводиться їздити до Мінська з простою метою – щоб не полегшувати завдання російським «доброзичливцям» на Заході. Щоб не дозволити забути про Донбас або стверджувати, що сама Україна про нього забула, що він їй не потрібен. Щоб не виникали безглузді ідеї про рівноправні переговори із російськими найманцями на окупованих територіях. Щоб не створювати умов для зняття санкцій з Росії і перетворення окупації Донбасу на черговий «заморожений конфлікт», який буде тривати десятиліттями – але окупант не відповідатиме за наслідки.

Авжеж, конфлікт на Донбасі може тривати довго, але відрізнятися від конфліктів в Абхазії або Придністров’ї він повинен одним – санкціями. Кожен новий день, місяць, рік цього конфлікту повинен обертатися втратами для російської економіки, для безпосередніх винуватців конфлікту. І втрати ці повинні зростати, перетворюватися на повномасштабну кризу. Ось тоді в Москві з’явиться реальне бажання вирішувати донбаське питання. Ось тоді переговори в Мінську перестануть бути профанацією.

А поки українським учасникам переговорів доводиться просто бути присутніми в Мінську і розуміти, що ніхто ні про що з ними домовлятися не збирається. І ніхто не збирається йти з української землі і припиняти безглузду війну і знущання над мирним населенням Донбасу. Звичайно, все це – справжнісінька профанація. А санкції – не профанація. Це і є найважливішим".