"На яких правах існують сьогодні Мінські угоди – складно сказати", - Безсмертний

Мінський процес, Мінські угоди і Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі – це абсолютно різні за своїм змістом поняття, стверджує у своєму блозі на "Новому часі" політик, дипломат Роман Безсмертний. Відповідно, потрібно чітко розрізняти заяви, що лунають у бік кожного з них, а також відокремлювати тактичні висловлювання від стратегічних, передають Патріоти України.

Всі заяви Кремля щодо нормандської четвірки спрямовані на те, щоб домогтися участі в саміті G20 у Пекіні. Не запрошувати Україну в Китай, але запрошувати при цьому Росію – це проблема для Великої двадцятки. Запрошувати Україну, але не запрошувати Росію – теж проблема. Звідси тяганина та різні заяви Кремля. Тим часом ситуація загострюється. Зустріч міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра і його російського колеги Сергія Лаврова свідчить про те, що Москва і Берлін намагаються у зв'язку з цим про щось домовлятися.

Перипетії навколо саміту G20 потрібно розглядати окремо від проблем існування нормандської четвірки. Нормандська четвірка – це опікуни, архонти мінського процесу.

Із 1 січня 2016 року Мінські угоди спочили в бозі. На яких правах вони існують сьогодні – складно сказати. Їхній юридичний і конституційно-правовий статус важко було визначити і раніше, а тепер і поготів. Це нескінченна дискусія, яка триватиме, незважаючи на те, наскільки успішно або безуспішно вони втілюються в життя. Насправді тут треба апелювати не до угод, а до Будапештського меморандуму, юридично сильного і конституційного документа.

Мінський процес тим часом у відпустці, посередники теж у відпустці. Сторони продовжують виробляти свою тактику. Інформаційне стрясання повітря з боку Кремля – це спроба продемонструвати свою активну участь у мінському процесі і знайти ті нервові точки, з допомогою яких можна натиснути на Україну і Європу, змусивши їх заявляти про якесь продовження процесу мирного врегулювання.

На мій погляд, мінський процес сьогодні – це перехідна фаза мирного врегулювання ситуації на теренах українського Донбасу, яка згасає. Давно зрозуміло, що тема Донбасу не є автономною й ізольованою від проблем регіонального, континентального та світового конфлікту, частиною якого є російсько-українська війна на українському Донбасі, Нагірний Карабах, Придністров'я, Балкани, Сирія тощо. Вже близько року світ розглядає перераховані конфлікти як складники одного міжцивілізаційного конфлікту.

Мінський процес може стати частиною процесу пошуку механізмів мирного врегулювання. Але чи стане? Це велике питання. Сьогодні напрацювання мінського процесу не вписуються в конституційне поле України, а також у ту міжнародно-правову модель, яка реалізується на рівні рішень Радбезу ООН, Гельсінського заключного акта, Женевських конвенцій тощо.

Все залежить власне від учасників мінського процесу, наскільки вони хочуть його зберегти. На сьогоднішній день збереження мінського процесу виправдовується лише двома чинниками: мінімізацією обстрілів і припиненням вогню, а також обміном заручників та людей, які незаконно утримуються. Все інше в рамках мінського процесу було провалено. Потрібно сказати, що перші три пункти угод не були виконані. Позиція має бути абсолютно чіткою: будь-яке подальше просування можливе тільки за умови вирішення питань безпеки. Все інше – відволікання уваги і зміщення дискусії з головного на другорядне. Наприклад, сьогодні відбувається спроба перемістити дискусію з питання безпеки, обстрілів лінієюрозмежування на Донбасі на якісь події в Криму. Як це пов'язано між собою?

Тим часом, на території Донецької та Луганської областей гинуть люди, щодня тривають обстріли, після яких, до речі, повинна негайно збиратися Тристороння група і в онлайн-режимі вести діалог про причини активізації боїв. Але натомість всі говорять про Крим.