На смерть тирана (писано в Празі): Розсекречені архівні документи "Українська еміграція"

Микиита Юхиимович Шаповаил — видатний український політичний і громадський діяч, публіцист, соціолог, поет, за фахом лісник. Член Центральної Ради.

Народився у селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Бахмутський район Донецької області) в сім'ї відставного унтер-офіцера, сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів 26 травня (8 червня) 1882 .

Шаповал — автор близько 60 публіцистичних праць: «Революційний соціалізм на Україні» (1921), «Село і місто» (1926), «Масарик як соціолог» (також німецькою і чеською мовами), «Стара і нова Україна» (1926), «Міжнаціональне становище українського народу» (1934), «Велика революція й українська визвольна програма» (1928), «Ляхоманія» (1931), «Щоденник» (2 частини 1958), «Схема життєпису» (1956), «Гетьманщина і Директорія» (1958). Як письменник (під псевдонімом М. Сріблянський і М. Бутенко) опублікував збірку поезій: «Сни віри» (1908), «Самотність» (1910), нариси «Жертви громадської байдужости» (1910), «Шевченко і самостійність України» (1917), «Листки з лісу» (1918). в еміграції очолював УПСР і засуджував діяльність її «закордонної делегації» у Відні. Помер у Ржевницях біля Праги 25 лютого 1932 і там похований.

Микита Шаповал

Умер Ленін. І міліони соціялістів з полехкістю зітхнули. З обрію зійшла постать, що крівавим сілуетом застувала сонце. Дивна річ: ще ні одна смерть тирана не викликала такого морального полекшення у соціялістів, як смерть московського шляхтича в комуністах Леніна. Ще п'ять років назад неможливо було передбачити того дня, коли смерть одного з «соціалістичних» ватажків буде викликати почуття полехкости...

Багато буде сказано лицемірних слів з нагоди смерти Леніна не то що між ленінцями, але й деякі соціялісти і навіть деякі буржуйчики знайдуть зненацька в Ленінові якісь прикмети «великосте» і якісь «заслуги». Смерть взагалі якось примиряє і розм'якшує. З погляду людини, соціяліста і українця ми мусимо сказати все по-совісти.

Прожила людська істота 54 роки і скінчила свій шлях у житті. Шляхтич-«ріжночинець», інтелігент, революціонер, що став на службу не-своєму класові, на службу не всім поневоленим, а спеціяльно фабричному пролетаріатові. «Служба» ця оригінальна: не слугою, а «провідником», «учителем» і нарешті начальством. Служити комусь, будучи над ним начальством, це найбільш оригінальна позиція тих окремих людей, що «беруть» на себе тяжкі обов'язки когось учити, кимсь командувати. Ленін виступав «іменем» пролетяріату, хоч пролетаріят увесь ніколи не виступав іменем Леніна.

Ленін висловляв «волю», «думку» і «вимоги» пролетаріяту, не бувши ніколи пролетарієм, ніколи не працювавши в наймах на фабриці. Це і є прикмета вроджених до панування. Він так само міг би говорити «іменем» і инших груп населення. Чому ні?

Пролетаріят «думає» те, пролетаріят «вимагає» того або сього, пролетаріят «стремиться» туди або туди, він «має бути» передовим класом, «має» створити «нове» суспільство, «краще» суспільство, «нову» і «кращу» культуру і т.д. В такому роді можна писати 20 років, сидячи в швей-царському місті, живучи «партійним (не заробленим) коштом. А пролетаріят там собі десь на фабриці, цукроварні, маєтку і т.д. працює, не підозріваючи, як він «думає», «бажає» в книжках і статтях свого адвоката. І Маркс, Енгельс, Ленін і подібні «пролетарії» з незвичайним апломбом виступали з інтерпретаціями того, як думає і чого бажає гіпотетичний пролетаріят.

Всі ці розмови панів про пролетаріят нагадують драматургію: сидить пан за столом, пише «сценичну» п'єсу і переказує, що говорить пан, як відповідає пані, як деклямує панночка, як гаряче промовляє «він» і т.п. Все це видумає одна людина на свій смак вкладаючи свої слова своїм вигаданим персонажам, але який все-таки ефект дійсносте, реальносте і т.п.!

Коли пани говорять іменем «пролетаріяту», іменем «селянства», іменем «бога», «права», «справедливосте», то в грунті річи лежить вигадка, драматургія, золотий сон, мрія, сімвол, а не дійсність.

Ленін вибрав собі професію: говорити «іменем» пролетаріяту. Тут нічого дивного нема, бо всі, що фізично не працюють – говорять чиїмсь іменем.

Я думаю, що на ненависть до свого класу його пхнуло родинне нещастя: смертна кара над його братом. Тоді Ленінові було 17 років і вражіння могло бути потрясаюче. Він пішов у життя з смертельною раною в серці. Такі річи не забуваються.

На службу ненависти прийшов марксизм – дуже зручна теорія для професіональних ненависників; твір людини, що протягом життя ненавиділа, сичала і палилась вогнем владолюбства.

І Ленін, як релятивно більший ненависник, більш просто-лінійний, став провідником. Упертість, маніякальність завжде кваліфікуються, як «принци-піяльність», а упертий маніяк є перший кандидат на провідника, побиваючи справді принципіяльних людей, у яких є науково усталені висновки (принціпи).

Коли прийшла революція, то Ленін і взяв перед своєю упертою ненавистю і стихією помсти, котрої була повна його психіка. Принціпи служать там, де треба будувати, а помста і ненависть там, де треба перемагати і нищити.

Стремління Леніна було основне – перемогти, взяти владу над людьми. Во ім'я цього всі засоби добрі, а особливо ті, що нищать противника. Ленін зручно використав стихію народного гніву і переміг, навергавши гори трупів, знищивши фізично міліони людей. В цій війні проти людини і виявилась головна стихія його! Не «пролетаріят» вийшов на сцену, а убийство. Леніна хвилювали не муки пролетаріяту, а опозиція противників. Коли пролетаріят (дійсний) говорив, що йому погано жити, нема волі, хліба, світла, одежі, то це дражнило деспота і він гнав голодних людей у тюрми, а коли робочий люд, вчорашня «краса і гордість революції» повставав (Кронштадт), то за це тисячі було розстріляно, закатовано, замучено! Дурисвітство, насильство над пролетаріятом – ось головний засіб у Леніна для «захисту інтересів» пролетаріяту. Ненависник селянства, коли побачив, що не втримається, то оповістив себе «захисником селянства», навіть «дав» йому смертельно огидну для Леніна, але потрібну для опанування селянства – «соціялізацію землі».

Хто хоче зрозуміти Леніна, той мусить поважно задуматись над тим, що Ленін ненавидів фанатично-злобно, містично так звану «соціялізацію землі» (ес-ерівську), боровся двадцять років проти неї, але потім підписав декрет про «соціялізацію». Чому? Невже принціпіяльна людина може добровільно робити те, що вона ненавидить? В тім річ, що «соціялізацію землі» Ленін трактував не як мету, навіть не як засіб до соціалізму, а тільки як засіб до влади, засіб до перемоги над противником.

Ми й далі побачимо багато подібних фактів. Всі вони говорять за те, що Ленін добився влади цікавим методом: не боротьбою проти програм і бажань конкурента і противника, а боротьбою проти особи людської. Коли селяне йдуть за ес-ерами і торочать про огидну соціялізацію землі, то щоб одірвати селян від ес-ерів – треба оповістити ту «соціялізацію». На практиці її можна буде знищити потім, за те ес-ерів треба вбити тепер при помочі їхньої ж соціялізації. Меньшевиків можна буде вбити оповіщенням максимальної робітничої програми. Що дають меншевики? Реформа? А ми даємо повний соціялізм!

Так знищено було армію Тимчасового уряду. Військо не хоче війни. Прекрасно – геть війну! Війна війні! Маса рушила, «слиняву демократію» погромлено, масу зануздано і тепер війна – ось уже 6 років.

Так розгромлено було український рух. Що, українські селяни і т.п. хочуть самостійної України? Будь ласка, нате вам самостійну Україну. Ми зробимо вам самостійну Україну, а не українські соціялісти. А тепер чухається весь український народ і глухо стогне під батогами, бо голосно стогнати заборонено.

І так з усіма національними рухами.

Самостійна Україна Ленінові не то що не була потрібна, він не хотів не то що будувати – він її смертельно Ненавидів, але він мав сміливість її «оповіщати». Попи, чорносотенці і інші москалі фанатично борються з стрічками, кобзарями, укр. піснями, сивими шапками, вони одверто ненавидять і поступають «чесно з собою» – борються проти кожної дрібниці, навіть проти «малоросійського безобразія» Софійського собору, а вже слова «самостійна Україна» в їхній присутносте навіть не можна вимовити. А Ленін навпаки: Самостійна Україна? От харашо. Ми вам здєлаєм самостійну Україну, а ви самі не сумєєте! І зробив єдину і неділиму Росію, про яку навіть Керенський і Мілюков не мріяли.

«Боротись з пристрастями можна тільки одним засобом –задовольняючи їх», як твердив Оскар Уайльд. Ленін власне боровся з усіма конкуренційними групами, експропріюючи їхні лозунги і програми, позбавляючи їх індивідуальносте, а потім фізично винищуючи їх. Це найбільш цінічний, але й найбільш старий спосіб боротьби всіх маніяків влади, всіх деспотів і тиранів.

Тиран переконаний, що він висловлює всі правди і захищає інтереси всіх одиниць і груп людських, виконує всі гарні програми. Тому тиран завжди певний , що він все найкраще знає і ніхто не повинен йому перешкоджати. До проводу ніхто, опріч його, не потрібний.

Ленін не приніс ніякої самостійної теорії соціялізму: програму взято з Марксового «Комуністичного Маніфесту» – удержавлення засобів продукції. Господарстю має вести держава – та й годі. По-азіятському просто вирішено: зруйнувати до коріння старий державний апарат і господарську організацію. Знищено було безоглядно, а потім будовано.

Будівництво було чудернацьке!

Соціялізація землі, комуни, колективні господарства, совітські господарства – все скінчилось приватною власністю на землю і концесіями для європейських капіталістів.

Промисловість від комунізму дійшла до огидного державно-бюрократичного капіталізму, до повернення частини підприємств старим власникам, до державно-капіталістичних трестів і т.п.

Торговлю знищено, заведено комуністичний розподіл, потім це все знищено і заведено спекулянтів-«непманів».

Кооперацію знищено.

Професійні спілки удержавлено, морально і матеріально знищено.

Зруйновано Донбас, Кривий Ріг, Урал, Баку і ин. центри добуваючого промислу.

Знищено сельське і селянське господарство.

Прийшов голод і знищив кілька міліонів людей. Потрясаючі картини людоїдства.

А понад всім тим гордо панує політичний шпіонаж і червоний терор.

Дійсно, велика трагедія псевдосоціялістичного будівництва: будували комунізм, а збудували капіталізм найгидшого сорту!

Увесь світ з іронією дивився, як комуністичні будівничі своїми руками нищили свій комуністичний рай і відновляли капіталізм. Ленін і його поплічники хоробро пащекували, що це «перепочинок», від якого знову піде «на соціялізм». Коли взяти серйозно цю формулу, то шлях до соціялізму за Леніним є такий: взяти владу гарматами, потім знищити капіталізм, потім його відновити на невідомо який час, знищити при тім 10 міліонів люду, внести жах, голод і одчай в життя, розгромити соціялістичні партії, підтримувати спекулянтів і віддати землю, ліси, надра і т.п. в концесію закордонному капіталові. Це і є шлях до соціялізму, на думку москаля. Цей «соціялізм» вжахнув увесь світ і засмутив робочих людей. Якщо це соціялізм – то чи не соромно бути соціалістом?

Збожеволівший Ленін, по коліна в крові стоючи, слабоумно шептав: це соціялізм, це тільки перепочинок.

Ленін – типовий москаль, будівничий Росії, «собіратель». Після Петра І, Меншікова, Катерини II Ленін найбільш жорстокий з московських україножерів. З жорстокістю азіята він на зразок своїх коронованих попередників садистично нищив Україну.

Україна мусить бути без українців – цього старого лозунгу московських царів ретельно додержувався Ленін. Ну, а коли міліони українських людських істот, заражені своїм українством, вимагають самостійности? Дати її їм! Самостійну Україну найкраще збудуємо ми, москалі.

І почалась знаменита вакханалія самоозначення України! По-чаклунському крутили пальцями перед носом у жовторотих або примітивних людей і чаклували: оце тобі самостійна Україна, найкраща. Ти тільки піди в наше військо, служи нам, світовій революції, і вішай, мордуй всіх інакомислящих українців. Шпіонь за ними, донось нам, проклинай їх голосно, лай контрреволюціонерами, білогвардійцями і т.д. Це все на користь твоїй самостійній Україні.

Жовтороте або свитокожушне українство, яке не мало поняття про техніку політичного дурисвітства захожого москаля, з баранячими очима перло за московським кудесником, вихваляло власне поневолення і... тепер здихає, не маючи змоги й пальцем ворухнути.

О, як воно в'ється тепер від болю й зневіри! Ленін – майстер політичного крутійства, дурисвітства і канібальської жорстокости.

Україна тепер оплачує кров'ю свою неволю, своїм коштом утримує окупацію, служить їй, годить, рачкує перед нею.

Це називається: Ленін визволив Україну, створив самостійну українську соціялістичну республіку, в якій має місце самогон, сіфіліс, жидівсько-московський «неп», концесії, капіталісти, все, що хочете, але в Соціялістичній Україні не сміють існувати українські соціялісти.

Тепер цей спадкоємець Петра і Голодної Вовчиці вмер. Коли бурею пройшли страйки пролетаріяту, коли всякі робочі опозиції завелись у самому кодлі, коли соціялісти божеволіли втюрмах і засланнях, коли сотні тисяч голодних безробітних пролетарів гинуть в комуністичному царстві.

В сумерках божевільства догоряв «великий творець», помутнілим поглядом дивлячись на велике попелище своїх божевільних мрій. Є що залишити в спадщину одураченій людськосте! Потіштесь, люде добрі.

Черепи міліонів знищених людських істот, спустошена просторінь, наповнена трупним смородом і гнилизною. Країна, в якій найстрашнішою лайкою на сотні років буде «комуніст», прокляттям: большевик. Країна, в якій замість сонця свободи і соціялізму на обрії висітиме череп з вовчими щелепами, оскалений усмішкою божевільного.

Скрипітимуть пера, хрипітимуть глотки над шуканням епітету для Леніна.

«Вождь вождей», як сказали і ще скажуть комуністи на зразок «царь царів» по-персидському, японському, китайському. Терміни будуть взяті з азіатського лексикону у всякому разі, пишуча шарлота і любителі устриць та лімбургського сиру перевертатимуть на всі боки і ялозитимуть слово «великий».

Критерія великосте взагалі нема, бо нема з чим порівнювати. Одначе юрба має звичку міряти людей числовими величинами. Коли хто вб'є одну людину – душогуб, розбійник, вартий смертної кари. Коли вб'є 10–20 душ – загадкова натура. Коли вб'є 1000 душ — герой, а коли вб'є міліони — великий. На думку юрби Наполеон є великий, а про Гіго багато-багато людей нічого не знає. Махна Європа безмірно краще знає, ніж Шевченка. А коли б Махно ще отаборився у Київі і «взяв владу», то був би «великим».

Величність можна міряти хіба б числом ощасливлених людей. Скільки Ленін зробив щасливих в Росії, на Україні, в Сибіру, на Кавказі і т.д.? Кілька тисяч чекістів і непманів, цеб-то розбійників і злодіїв.

Міліони убитих, закатованих, голодних, пограбованих говоритимуть за велике злодіяння, довершене монголовидним московським шляхтичем. Міліони розчарованих, віру яких в людину розбив жорстокий компромітатор соціялізму, понесуть тугу велику з собою в будучність і проклянуть постать жорстокого москаля. Весь український народ пам'ять його прокляне. З сумною полехкістю скажемо ми всі, що одно добре зробив московський тиран: він очі нам розкрив, зробив нас мудрими – ми вже ніколи не повіримо москалеві, хоч би він клявся Марксом і землю їв, що він стоїть за соціялізм і самоозначення націй – не повіримо.