"Народ и партия едины": Більшість росіян прагне повернення в тоталітарне пекло, - політолог

Масова підтримка тоталітаризму у Росії є симптомом недовершеності, неповноти процесу національної самопобудови, вважає Сергій Грабовський.

Ілюстрація:www.radiosvoboda.orgРезультати нового соціологічного опитування, проведеного в Росії "Левада-Центром", виявилися водночас й очікуваними, й несподіваними. Про це пише на сайті День політолог Сергій Грабовський, інформують Патріоти України.

Те, що в нинішній Російській Федерації суспільні настрої орієнтовані на реабілітацію сталінізму та ностальгію за радянськими часами, було добре відомо. В тому числі й із останніх досліджень того самого «Левада-Центру». Проте надто вже красномовними стали результати останнього опитування.

З'ясувалося, що аж 56% опитаних росіян жалкують, що СРСР розпався, і тільки 33% вважає що крах радянського режиму був неминучим. Ба більше, 58% опитаних прагне відновлення Радянського Союзу та соціалістичної системи, і 31% налаштований проти цього. Відповіді респондентів на інші запитання інтерв'юерів дають приблизно такий самий результат, тільки під іншими ракурсами: ностальгія за СРСР, прагнення до його відновлення та любов до тоталітарного соціалізму зразка Сталіна-Брежнєва.

Що ж, нічого принципово нового у цьому немає - радше йдеться про реанімацію вже дещо призабутого старого, але не надто вже й давнього в масштабах історії. «Народ и партия едины!» - таким було одне з головних пропагандистських гасел останніх десятиліть існування СРСР. Чи відповідала реальність цьому гаслу?

Значною мірою - так. Адже більшість населення супердержави на ті часи так звикла до специфіки життя в «обложеній фортеці», до протистояння «підступам світового імперіалізму», до поклоніння мертвим і живим вождям партії, що не уявляла собі нічого іншого - ну, хіба щоби все стало ще «крутішим», щоби «був порядок як за Сталіна», але без загрози особисто для тебе потрапити до ҐУЛАҐу.

Утім, існувала і меншість - яка, криючись, вслухалася у забиті «глушилками» передачі ВВС, «Голос Америки» та Радіо «Свобода», читала Самвидав і скопійовані на «Ерах» (були такі незграбні пристрої) вилучені з бібліотек книги опальних авторів, критикувала у розмовах на кухнях з друзями не лише «окремі недоліки» (їх визнавала й офіційна преса), а й фундаментальні ґанджі системи...

Цій меншості здавалося, що як тільки зникне «залізна завіса», як тільки потоки інформації одержать можливість вільно плинути по просторах однієї шостої суходолу, як тільки народ прочитає «Доктора Живаго» й «Архіпелаг ҐУЛАҐ», то практично одразу все зміниться на краще, настане доба політичної свободи, відтак ніколи вже жодна партія не зможе вимагати, щоб народ був злитий із нею в ідеологічному екстазі.

Саме ця меншість у кінці 1980-х і на початку 1990-х перебрала на себе місію демонтажу тоталітарного соціалізму, руйнації СРСР і забезпечення вільного доступу до інформації на одній шостій суходолу. Проте далі процеси у нових чи відновлених незалежних пострадянських державах пішли по-різному.

На частині колишнього радянського простору демократія досягла більших чи менших, але незаперечних успіхів. Але в Росії та Білорусі ці успіхи виявилися нетривкими. Ще меншими вони стали в Казахстані, не кажучи вже про Узбекистан і Туркменістан.

Ба більше - не на всій території України, образно кажучи, меншість стала більшістю. На Донбасі й у Криму переважна частина населення спершу була єдиною з компартією, потім із кучмівським блоком «ЗаЄдУ», потім - із Партією регіонів. І це попри вільний Інтернет, попри «Архіпелаг ҐУЛАҐ», попри проголошену політичну свободу...

Чому ж так? Винні якісь генетичні дефекти? Невміння та небажання покладатися на власний розум і власні сили? Чи непереборні історичні традиції, звички жити за умов деспотизму? Чи ще щось?

Бо ж у російському випадку всі ті, хто хоче зробити минуле майбутнім, не можуть не мати достатньої інформації про реальні «здобутки» радянського соціалізму та про тоталітарну сутність СРСР, ба більше - про ті загрози їхнім власним долям і долям їхніх нащадків, які неминуче тягнутимуть за собою подальші спроби бодай часткового відновлення радянської супердержави (Крим, Донбас, Сирія - все це якраз із числа цих спроб, здійснюваних Кремлем і Луб'янкою за підтримки більшості росіян). Але, виходить, що інформація є, а от охоти її сприймати, особливо у тих, кого соціологи відносять до категорії «масової людини», немає, так само, як немає й бажання думати власними головами...

З іншого боку, той факт, що аж третина росіян вважає - крах СРСР був неминучим, а спроби його відновити - приреченими й небезпечними, наочно засвідчує: генетика навряд винна у тоталітарних настроях «масової людини», бо ж ті самі гени й у противників радянського тоталітаризму. Та й історичні традиції (а вони переважно імперські) також, як бачимо, неоднозначно впливають на різні категорії люду, який населяє Російську Федерацію. То в чому ж причина «другого пришестя» радянщини в Росії?

І тут, як на мене, варто згадати висунуту ще 30 років тому, на початку перебудови, гіпотезу російського філософа Вадима Межуєва (не плутати з його сином Борисом, запеклим шовіністом і проектантом «русского мира»!): масова підтримка тоталітаризму є симптомом недовершеності, неповноти процесу національної самопобудови.

Саме цю незавершеність, неминучу за умов деспотичної самодержавної імперії, яка намагалася перейняти від Заходу тільки військову й промислову технології, відкидаючи технології соціальні, називав Межуєв головною причиною успіху тоталітарних ідей серед росіян у 1917-20 роках і в наступний період.

А що ми маємо сьогодні? Хіба за часів СРСР чи після російська нація як спільнота вільних громадян пройшла основні етапи свого усталення, попри роль «старшого брата»? Ні. Більшість росіян сприймає світ під архаїчним ракурсом, який Європа вже відправила у минуле. Ці росіяни у пошуках національного «я» і прагнуть відбудувати СРСР, хоч би які катастрофи для них та світу це не провіщало...

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Терористи "ЛНР" заявили про обстріл Первомайська: Є загиблі

субота, 20 липень 2019, 23:31

В результаті артилерійського удару по окупованому Первомайську (Луганська область) в суботу, 20 липня, загинула одна жінка. Як повідомляють підконтрольні окупантам ресурси, ще семеро людей отримали поранення різного ступеня тяжкості, передають Патріоти...

Хіти тижня. І знову про парад: "Открытое письмо президенту. Владимир, вы просили не обращаться к вам по отчеству, Мне на самом деле poh*y, прочтете вы или нет", - українка

субота, 20 липень 2019, 23:30

Парад - це не просто промарширувати по Хрещатику чи показати військову техніку... "Владимир, вы просили не обращаться к вам по отчеству, я не буду, да и желания нет. Мне на самом деле pohuy, ( лексику повторила за одним из ваших друзей) прочтёте вы это...