Перемога над Кремлем за шість кроків, - чеський експерт

"Ми живемо в неідеальному світі, але давайте на хвилину задумаємося, якою повинна бути ідеальна реакція на дії РФ і до чого вона призведе. У експертів з безпеки, що відслідковують реакцію Заходу на втручання в його внутрішні справи – кібератаки, дезінформацію, підкуп західних лідерів і шпигунство – є причина для розчарування", - пише заступник директора чеського аналітичного центру "Європейські цінності" Якуб Янда у статті для НВ, передають Патріоти України.

Крім кількох випадків у країнах Балтії, Скандинавії та, нещодавно, Чехії, контрзаходи застосовувалися лише кілька разів. Практично всі західні розвідувальні служби в терміновому порядку повідомляють про російську загрозу, тільки кілька західних лідерів наказали структурам по захисту безпеки розробити і впровадити стратегію боротьби з цією загрозою.

Ми живемо в неідеальному світі, але давайте на хвилину задумаємося, якою повинна бути ідеальна реакція і до чого вона призведе. По-перше, пора по-справжньому захищати Україну від російської армії. Американському президенту варто приєднатися до заяв європейських союзників про те, що якщо Кремль не зупинить бої у східній Європі, це призведе до військових дій та інших кроків. Наприклад, скрупульозного пошуку всіх фінансових активів, пов'язаних з Кремлем (в тому числі активів родичів кремлівських лідерів, які живуть на Заході). Ці дані повинні бути на столі у Путіна з ультиматумом: якщо ви не зупините агресію, ви і ваші люди все це втратите.

Москва нічим не може виправдати підтримку своїх поплічників на українській землі, у тому числі відрядження особового складу, озброєння, розвідників і артилерії. Захід повинен підтримати українську армію сучасним озброєнням, щоб країна змогла краще себе захищати. Сепаратистів під командуванням Росії поставлять перед вибором: або здатися і повернути українській владі повний контроль над українською територією, або зустріти повномасштабний наступ.

Захід повинен дати зрозуміти Росії: якщо вона вирішить безпосередньо вторгнутися в східну Україну, то зіткнеться там з західними військовими. Сили союзників будуть перебувати у бойовій готовності, поки українська армія, при підтримці західних партнерів, поверне контроль над своєю територією на сході країни. Москва буде жваво протестувати, але як показує історія, зіткнувшись з єдиним фронтом, вона відступає.

По-друге, західні демократії повинні серйозно поставитися до вирішення проблеми масової дезінформації. Вплив зовнішніх сил – зокрема ворожої дезінформації – постійно має бути на порядку денному служб безпеки західних країн. Ключові політики повинні сказати, що поведінка Росії неприйнятна, і вони готові використовувати контрзаходи. Всі постраждалі країни повинні створити спеціальні центри по боротьбі з гібридною загрозою за участю як мінімум тридцяти експертів з безпеки, які будуть моніторити та аналізувати дифамацію, спрямовану проти їхньої демократії.

Тим часом, на національному рівні західні уряди повинні запропонувати спеціальні політичні заходи, серед яких і прямі завдання розвідслужбам, і програма комунікації. Реальні контрзаходи можливі лише при наявності групи професіоналів, які будуть працювати над державною політикою по боротьбі з цією загрозою. Звичайний поліцейський не в змозі боротися з організованою злочинністю, існуюча система нездатна боротися з російською загрозою.

По-третє, національні лідери повинні нарешті пояснити Федерікі Могеріні, верховному представнику ЄС із закордонних справ і політики безпеки: європейські лідери цілком серйозно закликали ЄС боротися з російською кампанією дезінформації в березні 2015 року і це пора зробити.

Не визнаючи Росію джерелом ворожої дезінформації, Могеріні систематично нехтує очевидною загрозою. Більш того, ЄС відповів на загрозу лише створенням команди East STRATCOM з одинадцяти осіб, яка абсолютно не укомплектована ( її фінансують країни-члени союзу, але не інституції ЄС). Принаймні, прогрес та досягнення групи мають кожен квартал обговорюватися на Раді міністрів закордонних справах. І якщо Європарламент просить посилити цей орган, то це потрібно зробити.

По-четверте, пора виявити і розкритикувати Троянських коней Москви. Якщо відомий політик просто повторює брехню, яку поширює Росія, як це робить Марін Ле Пен, говорячи про Україну, потрібно публічно виступати проти цієї людини. Якщо національні політики применшують російське втручання у внутрішні справи країни, варто запитати себе про те, кому потрібні ці політики, розслідувати їх особисті і фінансові зв'язки з Москвою. В іншому випадку на чолі демократії встануть ті, кого можна шантажувати. Тому всі фінансові та політичні справи повинні бути цілком прозорими.

П'яте: уряди повинні фінансувати проекти, які вказують на дезінформацію і підвищують грамотність медіа. Зараз оперативний моніторинг та аналіз дезінформації в Європі не фінансується. Якщо гроші і є, то вони йдуть від приватних фондів або декількох американських донорів. Причини прості: неясне розуміння того, наскільки серйозною є ця загроза, страх донорів розлютити Москву і відповідальність перед законом.

The EEAS East STRATCOM вже створила мережу з 400 добровільних дослідників в 30 країнах. Ці експерти повідомляють про дезінформацію кожний тиждень і майже всі працюють безкоштовно. Волонтери дуже мотивовані, але серйозне дослідження не можна провести без мінімального фінансування. Щоб зрозуміти, як інституції відносяться до загрози, варто подивитися, скільки грошей вони виділяють на боротьбу з нею. І в цьому Європа програє. Для початку, уряду варто виділяти від п'яти до двадцяти мільйонів євро щорічно, в залежності від розміру країни.

По-шосте, нам потрібні дані. Скільки німців вірить у найпоширеніші кремлівські міфи? Який відсоток французьких виборців вважає, що захищати Балтійські країни не потрібно і, отже, президент Франції не повинен відправляти французьких військових для захисту союзників, як того вимагає стаття 5 угоди НАТО. Які слабкі місця кожної країни використовують російські спецслужби для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей? Як змінюються погляди електорату різних країн на зовнішню політику, особливо з початку 2014 року, коли Кремль запустив свою дезінформаційну кампанію на західну аудиторію?

Нам потрібні ці відповіді. Слід провести повне соціологічне дослідження, з тією терміновістю, якої потребують питання національної безпеки. Зокрема, проаналізувати, як на національному рівні поширюються фейки, і чому цей процес успішний. Без інформації про те, скільки людей слухає і вірить кремлівській пропаганді, західні інститути практично сліпі. Захід насилу розуміє, як вести свою контрполітику, оскільки основна аналітична робота ще не почалася. Досі нікого із західних лідерів це питання не турбувало, але це пора змінити.