Поклонська почала грати роль "міни сповільненої дії" під фундаментом російської номенклатури - Портніков

Російський міністр культури Володимир Мединський прямо звинуватив прихильників колишнього кримського «прокурора» і депутата Державної Думи Росії Наталії Поклонської в дискредитації «культури й Церкви». Це перша така заява високопоставленого російського чиновника, в якій нещодавня героїня «кримської весни» фактично виступає в ролі покровительки екстремістів. І вона може здивувати: навіщо Мединському ‒ стовпу путінського режиму ‒ сваритися з Поклонською, одним із символів головного досягнення цього режиму ‒ анексії Криму? Про це пише спеціально для Крим.Реалії журналіст Віталій Портніков, передають Патріоти України, продовжуючи:

Але насправді нічого дивного в цьому конфлікті немає. Поклонська, сама того не бажаючи, почала грати роль «міни сповільненої дії» під фундаментом відносин, що існують у російській номенклатурі. Вона просто не зрозуміла, куди потрапила. Поклонська ‒ що б вона там про себе не думала і в які хустки б не виряджалася ‒ плід української, а не російської політичної культури.

Різниця в тому, що успіх у межах української політичної культури, навіть домайданної, передбачає ініціативу ‒ нехай і підлу. В Україні ініціативу виявляли всі й завжди, а ті, хто хотів вислужитися ‒ в першу чергу. А успіх у російській політичній культурі передбачає ходіння рядами.

Поклонська вирішила вийти з рядів. Вона повірила, що роль місцевої юродивої, яка самостійно обиратиме собі жертв з-поміж діячів культури та страждатиме заради честі останнього російського імператора, принесе їй успіх. Благо, прихильників такого божевілля неважко знайти й у номенклатурі РПЦ, і серед постраждалих від телевізора та посилення церковної реакції прихожан. Вона не врахувала тільки, що влада ще не давала добро на розправу над режисером Олексієм Учителем і біганину із зображенням Миколи Романова. Це Путін і його найближче оточення вибирає жертв та героїв. А завдання Поклонської та інших персонажів ‒ бичувати тих, хто обраний жертвами, і звеличувати героїв. Саме так було в Радянському Союзі ‒ а Путін, Мединський та інші тільки цей досвід і знають.

На мою думку, Мединський ‒ не просто міністр культури, а й ідеолог «побєдобєсія», небезпечних спекуляцій на історії Другої світової, що допомогли перетворити росіян на товариство прихильників війни й агресії. Йому абсолютно не потрібна конкуренція міфів і поява на п'єдесталах поруч з генералісимусом Сталіним або маршалом Жуковим розстріляного більшовиками імператора. Імператор має залишитися історичним персонажем, а не предметом поклоніння Поклонської.

Саме тому російське міністерство культури фінансувало роботу Учителя та захищає право показу цього фільму в кінотеатрах. Мединському нікуди відступати ‒ тому що, відступаючи, він відмовляється від свого права карати й милувати. Але що найцікавіше, що й Поклонській нікуди відступати.

У найкращих традиціях української номенклатури вона вступає в пряме зіткнення зі своїм новим ворогом. Вона звинувачує Мединського в нецільовій розтраті бюджетних коштів, у неправомірності видачі прокатного посвідчення й потуранні авторам провокаційного фільму, один з яких ‒ о жах! ‒ із «Західної України, де був реалізований Євромайдан». Поклонській залишилося тільки згадати, що сам міністр культури ‒ від початку теж не росіянин, а українець зі Сміли ‒ і картинка змови складеться сама собою.

Цікаво, хто переможе в цій сутичці ‒ «побєдобєсіє» чи мракобісся. Перемога Мединського ‒ це успіх путінського режиму, його консервація в неорадянських формах. А перемога Поклонської покаже, що мракобіси мають все більший і більший вплив у країні ‒ не випадково ж чи не першим регіоном, в якому відмовилися показувати фільм Учителя, стала Чечня. І ми ще не знаємо, в які «розборки» може вилитися пізніше ця навала середньовіччя на «совок».

Дивовижно, що випустив цього джина з пляшки сам Володимир Путін ‒ коли вкрав Крим.