Стиль полковника Покиньбороди: У владу повинні прийти справжні патріоти-добровольці з АТО, які повинні виправити ситуацію, зможуть зробити реформи!

Ми познайомилися у жовтні, в Новоайдарі. 2014.
Я тоді вперше приїхав на війну з фронтовими волонтерами Робіна. Вперше відчув, що то таке Град, арта “більше 100 мм”, забрів на мінне поле, тягав поранених, бачив останні хвилини Свєти з Дебальцевого, посіченої осколками снаряду, який вбив чоловіка і двох її дітей…
Під Щастям був бій. Гриміло. Частина нашого каравану, у кого були броніки, пішла кудись до фронту, а ми залишилися на базі батальйону міліції спеціального призначення “Київщина”.
Там мені подарували перші експонати для музеїв, з старенького Камазу зняли потріпаний прапор, який нині в експозиції Національного музею “Битва за Київ у 1943 році”…
Вразило, як чітко в баті поставлена служба. Хлопці тоді облаштовували блок на в`їзді, копали окопи. Скрізь чисто. Всі одягнені по формі, охайні. Замкомбата з гордістю показав новенькі пральні машини, подаровані шефами. Організували собі інтернет. Відчувається дисципліна, продуманість організації життя. Стиль комбата Покиньбороди.

Потім були ще поїздки. Волонтери люблять зупинятися саме в “Київщині” – про цей підрозділ йде добра слава.
Вони на війні більше року. Хлопці згадували, як у ті, страшні перші дні минулого року, полковник Покиньборода, тримаючи АКМ, примушував місцевих князьків з Партії ригів, вивішувати державні прапори, наводив порядок у ментовських райвідділках… Фактично відновлював українську державну владу. Відновили і втримали. Їх було тоді кілька десятків добровольців. Фактично, смертників. Вони знали і розуміли, куди йшли, чим ризикують, за що борються.
Було багато боїв у різних місцях, рейди, блок-пости… Всьому вчилися на ходу. Життя створювало найекзотичніші проблеми, які щодня доводилося вирішувати Покиньбороді і його побратимам. Тоді, аби не “Айдар”, “Київщина”, кілька армійських підрозділів, ми б втратили всю Луганщину, можливо і Харків. Історикам вже зараз треба писати літопис того часу. Взагалі, варто створити музей батальйону “Київщина”, детально описати бойовий шлях.
То Сектор А.
Найвіддаленіший відрізок лінії фронту. Кордон з Росією, де стоїть путінська армада, готова за наказом фюрера перейти у наступ. Стріляють. Міни. Страшно.
Мені було цікаво, як журналісту, дослідити саму природу страху на війні. Ця тема мене якось завела, з багатьма про неї говорили.
Юрій Покиньборода пояснив, на мою думку, геніально.
-Я злякався, коли перестав боятися! – зізнався полковник, – Звик. Значить притупилися інстинкти самозбереження, відчуття небезпеки. На війні це неприпустимо. Особливо, для офіцера.

Пишаємося, що Покиньборода, разом з товаришами, були у нас в Музеї на Троєщині. Зробили прес-конференцію. Було чимало журналістів. Відповідно, потрапили на російські сайти. Виявилося, що ми всі “засуджені” якимось фсбешним трибуналом новорашкі. Визнання просто. Хоча, коли ворожими сайтами блукає твоя адреса, телефони, особиста інфа про членів родини – приємного мало. Хто потрапляв, зрозуміє. Особлива “подяка” ментам і гебні Донецької і Луганської областей, які не знищили сервера, і до рашистів потрапили секретні файли. І злив інформації на бійців АТО продовжується! Бо на високих посадах залишаються відверті путіністи, які попри всі люстрації шкодять Україні.
…У березні видалася спокійна поїздка. Чомусь стріляли лише у “мирному” Артемівську. В Новоайдарі було тихо. Але, добровольці кипіли. Фактично, почалася війна між керівництвом місцевої міліції і добровольчими батальйонами. Ситуація дивна! І я особисто не розумію, чому так сталося і чому помилки не виправляються!
В кабінет Юрія Миколайовича ми зайшли з польським журналістом. Хотіли почути щось героїчне. В результаті, я записав резонансне відео, написав критичну статтю.
Мені порадили на луганщину взагалі не їздити. Бо при владі все ті ж, що і до Майдану. Вірніше, до війни. А бізнес окремо. Згадував про той парадокс і екс-комбат “Айдару”, нардеп Сергій Мельничук у нас на прес-конференції. Чомусь реальні герої АТО, добровольці, дякуючи продажним ментам і прокурорам, моментально перетворюються на “злочинців”, проти них порушено купу справ, навішано якихось ярликів, а ті “херої-корупціонери” продовжують стригти бабло на теплих посадах?
У владу повинні прийти справжні патріоти-добровольці з АТО, які повинні виправити ситуацію, зможуть зробити реформи! Такі, як Покиньборода.
Особисто я вірю у таких як він набагато більше, ніж у потішних копів, які ганяють столичними вулицями новенькими іномарками…
Несподівано для себе написав мало не нарис. Хоча, планував коротку замітку. Як у Вікіпедії:
“Починаючи із середини травня батальйон одним з перших серед новостворених спецпідрозділів МВС приступив до охорони громадського порядку на сході України у Луганській та Донецькій областях. Спецпризначенці «Київщини» несли охорону стратегічних об’єктів, патрулювали вулиці міст, несли службу на блокпостах, супроводжували колони з вантажами, брали участь у спецопераціях. За словами комбата Юрія Покиньбороди: «Зона АТО ділиться на три умовні лінії: червону, жовту, зелену. Червона — передова, найважче й найнебезпечніше місце, на жовтій — трохи менше небезпеки, зелена — тил.» Обласний батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Київщина» на протязі одинадцяти місяців виконував задання на найнебезпечнішій, червоній лінії, — передовій АТО”.
Було правильне призначення полковника Ю.М.Покиньбороди начальником Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення МВС України!
Потім полковника знову кинули у найскладнішу прифронтову область – Луганську. Створює Національну поліцію, розчищаючи сепарсько-регіональну багнюку. Спільно з керівником Луганської ОВЦА волонтером Г.Тукою.
Є чимало проблем, провокації, погрози, відповідно, помилки. Але, є головне – рух вперед. Зриме очищення вертикалі влади. Відновлення нормального мирного життя у такому складному регіоні. Поступова українізація. Плавний перехід на європейські стандарти.
Люди масштабу Покиньбороди – вже увійшли у сучасну українську історію. Будуть у європейській. Навіть у світовій!
Все буде добре! Зі святом!