Українська пісня в окупованому Донецьку: «Маленька, худенька, старенька бабуся витирала з обличчя потік сльоз...», - блогер з окупації

Вчора. У Донецьку. Поспішаю по справах, та скорочую шлях дворами. Раптом зупиняюсь, мов вкопана: до мене долітає жіночий спів української пісні. У дворі центрального району окупованого Донецьку, одна – одиньошенька на лавочці сидить худенька старенька бабуся, божа кульбаба в біленькій хустині, і, на зло всім чортам, співає українську пісню, з репертуару Мареничей. І так красиво виводить тоненьким голосом! Я не могла пройти повз. Ніяк. Я приєдналася, сіла на лавку, та доспівала з нею до останнього куплету. А коли встала, щоб бігти далі по справах, і подивилась на бабусю…
Маленькою худенькою ручечкою, з блідою тонкою, мов цигарковий папір шкірою з синенькими венами, тремтячими пальцями худенька старенька бабуся витирала з свого обличчя потік сльоз…
Мінські угоди? Скільки це ще буде тривати? Ця старенька українська мати дочекається свого звільнення?
Порошенко?
«Чом ти не прийшов
Як місяць зійшов?
Я тебе чекала.
Чи коня не мав?
Чи стежки не знав?
Мати не пускала?»