
Вчора. У Донецьку. Поспішаю по справах, та скорочую шлях дворами. Раптом зупиняюсь, мов вкопана: до мене долітає жіночий спів української пісні. У дворі центрального району окупованого Донецьку, одна – одиньошенька на лавочці сидить худенька старенька бабуся, божа кульбаба в біленькій хустині, і, на зло всім чортам, співає українську пісню, з репертуару Мареничей. І так красиво виводить тоненьким голосом! Я не могла пройти повз. Ніяк. Я приєдналася, сіла на лавку, та доспівала з нею до останнього куплету. А коли встала, щоб бігти далі по справах, і подивилась на бабусю…
Маленькою худенькою ручечкою, з блідою тонкою, мов цигарковий папір шкірою з синенькими венами, тремтячими пальцями худенька старенька бабуся витирала з свого обличчя потік сльоз…
Мінські угоди? Скільки це ще буде тривати? Ця старенька українська мати дочекається свого звільнення?
Порошенко?
«Чом ти не прийшов
Як місяць зійшов?
Я тебе чекала.
Чи коня не мав?
Чи стежки не знав?
Мати не пускала?»
Противник (російські війська) продовжує реалізовувати план захоплення Костянтинівського та Дружківського районів оборони Збройних сил України (ЗСУ) та виходу на ближні підступи до Краматорська з півдня та південного сходу основними силами 8-ї загальнов...
Немає нічого дивного в тому, що прориву з відкриттям переговорних кластерів про вступ до ЄС не сталося. . Наші очікування вкотре виявилися завищеними, бо в кредиту довіри є межа, і в Брюсселі цю нашу “кредитну історію” уважно пильнують. . Підписавши за...