100-річчя знаменної дати: "Українці показали світовій спільноті, що мають право на власну державу" - онук полковника УНР

Як виникнення української держави у 1918 році вплинуло на сприйняття України в Європі? Чому сьогодні вкрай необхідно популяризувати події 100-річної давності як в Україні, так і за її межами? Радіо Свобода поспілкувалося у Польщі з істориками та громадськими діячами, які вивчають польсько-українські відносини періоду УНР та зберігають у Польщі пам’ять про «петлюрівську» еміграцію, передають Патріоти України.

У Польщі збереглося багато пам’яток, пов’язаних з історією Української Народної Республіки. Саме на польській землі після поразки у війні з більшовиками опинилися армія та уряд УНР. Про драму тодішньої української держави нагадують розпорошені по цілій Польщі цвинтарі, на яких поховані петлюрівські солдати і командири.

Вже багато років збереженням могил вояків Армії УНР займається Юрій Рейт, український громадський діяч із Варшави. Він каже, що на формування його світогляду сильно вплинули родинні перекази про українську політичну еміграцію в міжвоєнній Польщі.

«Я народжений у Польщі і завжди від старших чув про те, як українська еліта перейшла межі України і розійшлася по світах. Близько 40 тисяч воїнів, інтелектуалів, людей мистецтва і науки почали шукати свого місця в тих країнах, куди вони потрапили. Я говорю про Польщу, але такий аналіз треба провести й у Празі, Парижі та в інших країнах, де опинилися ці люди», – зазначає Рейт.

Український діяч наголошує, що в 1920-му солдати армії УНР разом із поляками стали на шляху військ Будьонного, які намагалися захопити Польщу, а відтак інші держави Європи. На думку Рейта, нині вкрай необхідно нагадувати європейським народам про долю Української Народної Республіки та героїзм її армії, адже є сили, які намагаються применшити значення тодішніх подій, а тим самим принизити сучасну Україну.

«Я з болем спостерігаю, що питання співробітництва двох армій і затримання більшовиків по дорозі в Європу не існує в Польщі. Більше того, на правих порталах я читаю, що питання УНР і ЗУНР – це щось таке несерйозне. Мовляв, це було щось на кшталт теперішньої «ДНР» чи «ЛНР». Виникає питання про те, чиїми руками це робиться, чи польськими, а може не тільки польськими, а й московської пропаганди, яка намагається зменшити вагомість тих подій, тодішньої співпраці і тодішніх успіхів», – зауважує Юрій Рейт.

Діаспору шокувало, що й після 1991 року Україна покликалася на традиції УРСР – Висоцький

Роман Висоцький, історик з люблінського університету імені Марії Кюрі-Склодовської, зазначає, що навіть нетривале існування Української Народної Республіки мало фундаментальний вплив на сприйняття України в світі. За його словами, до 1918 року українське питання на міжнародному рівні функціонувало здебільшого як етнічне, а не політичне.

Але попри те, що УНР не встояла у війні з більшовицькою Росією, вона показала світовій спільноті, що українці мають право на власну державу. Тож у міжвоєнний період для багатьох європейських політиків це вже було аскіомою. Утім, пам’ять про українські державницькі прагнення 1917–1921 років затьмарила Друга світова та поширення комунізму в країнах Центральної Європи. Навіть у сусідній з Україною Польщі протягом десятиліть комуністичного режиму призабули про те, що колись існувала така держава як УНР.

«Зараз ми на такому етапі, що треба відстоювати, відбудовувати історичну пам’ять про те, що ці події мали місце 100 років, тому що багато середовищ прийняло цю пізнішу нарацію, що Україна як держава не існувала. А вона існувала», – наголосив історик.

Роман Висоцький зазначає, що в 1990-і роки українська діаспора була розчарована історичною політикою незалежної України. За його словами, для колишньої комуністичної номенклатури, яка залишалася при владі, цінності УНР були чужими, натомість набагато ближчою по духу була УРСР.

«Оскільки середовища діаспорні підтримують цю традицію 1918 року i покликаються на ідеї Української Народної Республіки та Четвертого універсалу, то натомість українська держава, на жаль, не покликається на ці традиції. Українська держава після 1991 року насправді покликається на традиції радянської республіки. Це шокує», – вважає Висоцький.

Історією України мала би бути не її радянізація, а боротьба за незалежність – Чижевський

Для іншого польського історика та громадського діяча історія Української Народної Республіки близька ще й з особистих міркувань. Варшав’янин Роберт Чижевський – один із нащадків петлюрівської еміграції, нечисленні представники якої мешкають у різних містах Польщі. Дідусь історика – Григорій Чижевський, родом із Гадяча на Полтавщині, був полковником Армії УНР і навіть встиг побувати на посаді міністра внітрішніх справ. У 1921 році Григорій Чижевський брав участь у Другому зимовому поході Армії УНР на територію поневоленої більшовиками України. В сімейному альбомі Чижевських збереглася унікальна фотографія учасників цього походу з описом на звороті, зробленим рукою дідуся-петлюрівця.

Роберт Чижевський часто буває в Україні і цікавиться тим, як живуть пересічні громадяни. За його спостереженнями, існує помітний дисонас між прагненнями українців стати європейським народом та їхньою прив’язаністю до радянського минулого.

Чижевський зазначає, що українській державі необхідна чітка стратегія в історичній політиці. Вона мала б формувати таку історичну пам’ять, в якій історією України була б не її радянізація, а боротьба за незалежність. Польський історик проводить аналогію між сучасними українськими дискусіями та польскими дилемами 100-річної давності. Після того як у 1918 році відродилася польська держава, поляки вирішили, що квазідержавні утворення, створені окупантами на території Польщі в 19-му сторіччі – це не їхня історія.

«Це було однозначно відкинуто. Було вирішено, що польською історією є так би мовити історія кількох молодих людей, які діяли в підпіллі, а не тих десятків тисяч, які в підпілля не пішли. Мій улюблений приклад – це Вільнюський університет, який був польським протягом перших 30 років 19-го століття. Він мав своїх ректорів, професорів, та історія Польщі – це не історія цих ректорів і професорів, а історія студентської нелегальної організації, яка діяла проти царату», – пояснює Чижевський.

На його думку, українцям варто серйозно замислитися над тим, ким вони були для Радянського Союзу. Скажімо, чи служба мільйонів українців у радянській армії була в національних інтересах України?

«Я провів би тут паралель з польською історією. Є гарна польська новела «Вальдек переможець». Це оповідання про те, як поляк, мобілізований до пруської армії, пішов на війну і героїчно воював з французами за Прусію, навіть був нагороджений медаллю. Та коли він повернувся додому, то виявилися, що Прусія відібрала його землю. Вальдек-переможець у Польщі є символом дурощів. Чи українці героїчно воювали з нацистами у лавах Червної армії? Очевидно, що так, але ж вони були передусім армією імперії», – говорить Чижевський.

Онук петлюрівського полковника вважає, що стрижнем української нарації про національно-визвольні змагання 20-го століття мала би бути історія УНР. За його словами, полякам важко збагнути, чому в Україні є тільки один пам’ятник Петлюрі, натомість значно більше пам’ятників Бандері.

Розмірковуючи про українську державу, що виникла 100 років тому, Чижевський зазначив: «Маємо справу з державою, яка шанувала національні меншості, були навіть спеціальні міністри з питань меншостей, відомі також розпорядження Петлюри, що стосувалися захисту єврейської меншості. Достатньо трохи більше в це заглибитися, більше це популяризувати, хоча б документальними фільмами і ми побачимо модель сучасної демократичної держави».

Роберт Чижевський каже, що сучасні події в Україні сприймає як завершення певної епохи. За його словами, тепер уже ніхто не мусить видавати книжок із парадоксальними назвами на кшталт «Україна – не Росія». На думку історика, сучасні події в Україні – це межа, яка завершує змагання з імперією.

«Українці раз і назавжди вирішили, що вони не хочуть бути в імперській неволі. Якщо в 1920 році українцям не вдалося, значною мірою тому, що тоді перемогло селянське гасло «моя хата скраю», то тепер українська держава відбулася. Але власне з огляду на цю теперішню перспективу треба розповідати про людей, які на той час були тими нечисленними, які хотіли України і боролися за неї, – це той взірець на якому Україна сьогодні може дуже багато збудувати і який неможливо скомпрометувати», – підсумовує Роберт Чижевський, польський історик, онук полковника армії УНР.