І назву Дзержинськ містяни вже не вживають: Настрої мешканців Торецька дуже сильно змінилися. Вже ніхто не хоче в "ДНР" - Юрій Євсіков

Торецьку загрожує гуманітарна катастрофа через відсутність води. Новини такого змісту днями облетіли Україну. Причина – пошкодження водопроводу «Горлівка-Торецьк» в районі шахти імені Гагаріна, яке ремонтники не можуть полагодити через небезпеку обстрілу. Міська влада застерігає: у Торецьку може спалахнути епідемія інфекційних захворювань.

Після затримання міського голови Торецька Володимира Слєпцова у серпні минулого року (йому інкримінують зокрема посягання на територіальну цілісність), виконувати обвов`язки мера почав секретар міської ради Юрій Євсіков. Він працює з часів президентства Віктора Януковича. ЗМІ обвинувачували і Євсікова, і Слєпцова, в сепаратизмі. Мовляв, нинішній керівник міста разом з попереднім готували у 2014 році рішення сесії міськради щодо псевдореферендуму. Проте чиновник все спростовує. З того часу громадські активісти неодноразово намагалися вплинути на рішення керівництва держави усунути від влади колишніх регіоналів.

12 травня 2017 року президент Петро Порошенко підписав Указ про утворення Торецької військово-цивільної адміністрації, проте голову її ще не призначив. До цього часу містом керує Юрій Євсіков. В інтерв’ю «Главкому»він розповів, наскільки великою є загроза гуманітарної катастрофи у місті, як так сталося, що більшість мешканців змінили свої погляди на проукраїнські, та пояснив, чому на початку збройного конфлікту вивіз своїх дітей в Росію. Патріоти України пропонують і вам ознайомитися із матеріалами цієї бесіди.

Великі складнощі з водопостачанням до Торецька тривають з початку 2017-го року, але тільки зараз з'явилися розмови про можливу гуманітарну катастрофу. Що змінилося?

- Проблеми з водою ми відчуваємо постійно. У листопаді минулого року у нас був перебитий водопровід «Горлівка-Торецьк». З тих пір ми частково провели ремонтні роботи, проте пошкодження залишилися. Із січня цього року ми постійно звертаємося за дозволом на проведення ремонту цієї лінії. На жаль, кількість втраченої води збільшується. На сьогодні більше половини води, яка нам постачається, місто не отримує. Окрім того зараз спека, люди городи поливають. Якщо у приватному секторі вода десь є, то до багатоповерхівок вона не доходить.

Тобто частина міста опинилася без централізованого водопостачання?

- Так. Центральна частина міста сьогодні фактично без води.

Скільки жителів проживають нині в місті?

- Разом із селищами проживає 70 тисяч людей.

Складна ситуація з водою і загроза гуманітарної катастрофи не підштовхує людей виїжджати?

- Не у всьому ж місті її немає. Десь намагаємося підвозити воду, десь регулювати графіки подачі. Якщо раніше ми давали воду дві години зранку і дві години ввечері, то сьогодні до центральної частини міста подаємо дві години ввечері, у деякі райони даємо воду через день на дві години.

Наскільки часто автомобілі привозять воду до міста, і чи достатньо цієї води для потреб мешканців?

- Із підвозом води у нас також проблеми. Підвіз організовуємо спільно з обласною військово-цивільною адміністрацією. Зараз працюємо над додатковим виділенням машин для цих потреб. Але питання звучить не тільки про те, на що цієї води вистачає, а і про те, як людина може цю воду забрати. Допустимо, літній дідусь, якому 70 років, живе на останньому поверсі у багатоповерхівці. Тому одне питання – привезти воду, інше – як цю воду доставити йому. Тому підвіз проблему не вирішує.

Проблему вирішить поновлення централізованого водопостачання. Основна проблема – ремонт водоводу. А для цього слід добиватися дозволу на проведення ремонтних робіт, чого у нас досі немає. На рівні міста цю проблему не вирішити. Більше того, у травні указом президента у нас введена військово-цивільна адміністрація. Нині чекаємо призначення її керівника.

Що можна зробити для вирішення проблеми, якщо відремонтувати трубопровід наразі не вдається?

- Ми просимо міжнародні організації, ОБСЄ, Червоний Хрест допомогти, вони мають дати гарантії безпеки на проведення ремонту трубопроводу. Із січня два-три рази ми отримували дозвіл на проведення ремонтних робіт, але, на жаль, домовленості з тією стороною зривалися, розпочиналися бойові дії. Сьогодні потрібно досягати домовленості через Спільний центр з контролю і координації питань припинення вогню, а також за допомогою міжнародних організацій.

Місто Торецьк (колишній Дзержинськ) отримало нинішню назву 18 лютого 2016-го. Як люди поставилися до перейменування тоді, і як в побуті називають місто зараз?

- Люди уже звикли. Торецьк – назва не нова. У нас є ріка Кривий Торець, є шахта Торецька, одна із основних у місті. Слово Дзержинськ практично зараз уже й не почуєш.

У 2014-2016 роках місто активно обстрілювали бойовики. Наскільки спокійно зараз?

- З початку цього року вже набагато тихіше. Але періодично обстрілюють, буквально три тижні тому селище Степне постраждало. Були жертви, руйнування тоді.

Чи все відремонтоване відтоді, зокрема школи?

- Були пошкодження двох шкіл, уже відремонтовані. Щодо приватного сектору, то там в основному працювали благодійні організації. Матеріали для проведення ремонтів надавала нам і обласна адміністрація. Те, що було в наших силах, ми відремонтували. Людей, які опинилися без даху над головою у нас немає, якщо такі з’являються, оперативно ремонтуємо житло.

Народний депутат, колишній регіонал Ігор Шкіря був обраний у 2014-му році від вашого округу №52. Він цікавиться справами у місті, якось?

- Допомога є через уряд. Минулого року нам виділили гроші на інфраструктурні проекти. На жаль, ці гроші до нас пізно прийшли, не всі ми змогли освоїти. Цього року постановою Кабінету міністрів нам виділили близько 5 млн грн на інфраструктурні проекти. Але є об’єктивні причини, чому ці гроші на сьогодні ми не можемо освоювати. Бо не призначений у нас голова військово-цивільної адміністрації, який зміг би розпоряджатися цими грішми… Знаєте, грошей ніколи недостатньо. Інфраструктурних проектів на сьогодні у нас є на суму близько 200 млн. Це - розроблені, вже готові проекти, які можна реалізувати за наявності грошей.

Багато активістів, які називають себе патріотами, звинувачують депутата Шкірю і підконтрольні йому ЗМІ, зокрема газету «Дзержинський уезд», в розпалюванні ворожнечі. Інша сторона звинувачує активістів в псевдопатріотизмі. Яка природа цього конфлікту?

- Не погоджуюся з твердженням, що місцеві газети роздмухують якусь ворожнечу. Я не бачу ніякої ворожнечі. У місті є громадські організації, які контролюють владу. Якщо ми з ними з чимось не погоджуємося, зустрічаємося, обговорюємо, вирішуємо. Якогось великого конфлікту між громадськими, політичними організаціями і місцевою владою я не бачу.

Як налаштовані люди в Торецьку?

- Звичайно, вони мають проукраїнські погляди. Ми живемо на території України. Настрої людей дуже сильно змінилися з кінця 2013-го - початку 2014-го року. Ми живемо близько до лінії фронту. Багато з людей спілкуються із родичами, друзями, які проживають на непідконтрольних територіях. Всі бачать, що там люди страждають набагато більше, ніж у нас. Я вважаю, що у нас стабільна і нормальна політична обстановка. А в тих псевдореспубліках жити набагато важче. Якщо і були у людей з цього приводу якісь сумніві, то їх немає. Я вважаю, що сьогодні 99% мешканців Торецька підтримують Україну.

Під вартою нині перебуває колишній міський голова Володимир Слєпцов. Як жителі ставляться до цього процесу?

- Ми сьогодні не можемо давати правову оцінку його діям. Є суд, він і вирішить, чи була людина винною. Обвинувачувати чи відбілювати людину не зовсім коректно. Суд іде, буде рішення.

Вас називають одним з учасників підготовки до так званого референдуму в 2014-му році. У цій справі допитували?

- Так, звичайно, допитували. Мабуть, якби я десь в цьому брав участь, то був би сьогодні поряд з колишнім мером.

У вас є відповідь на питання, чому відбувся той псевдореферендум, чому почався збройний конфлікт?

- Мабуть, загальна політична ситуація в країні була на той момент нестабільною. Одні люди були під впливом одних течій, інші - інших. Більш проросійська позиція тоді була у місцевого населення, на відміну від областей України. Можливо тому і трапилося те, що трапилося.

У ЗМІ раніше проходила інформація про те, що в 2014-му році ви вивезли дочку до Росії, де вона потім вступила до Бєлгородського університету. Чому туди?

- Коли почалися військові дії у нашому регіоні, у моєї доньки було направлення до Дніпропетровська на проходження незалежного зовнішнього оцінювання. До цього міста і квитки ми купили. Але коли прийшов час їхати, ми не змогли виїхати з міста в тому напрямку. Тому я вивіз родину туди, де вважав, що їм буде безпечніше. Донька потім вступила до Бєлгородського національного університету. Куди була реальна можливість вивезти, туди і вивіз. Декілька місяців моєї сім’ї зі мною не було.

Чи цікавиться президент ситуацією в місті, як керівництво держави оцінює вашу роботу?

- Все ж таки для прямого спілкування з президентом є губернатор, це - вертикаль влади. У нас є взаєморозуміння у роботі з главою військово-цивільної адміністрації Павлом Жебрівським.