"Я вилазив на паркан у масці Спайдермена, танк виїжджав і в нас стріляв. Той, що був фея, бігав і заклинав той танчик", - боєць АТО згадав Іловайськ

Колишній боєць батальйону «Донбас» розповів, як воїни божеволіють від щоденних обстрілів, і як після страшних боїв під Іловайськом плакав, побачивши електричне світло, передають Патріоти України із посиланням на 24tv.ua.

8-19 серпня 2014 року українські бійці звільнили більшу частину Іловайська. Більше тижня вони утримували свої позиції. Після запеклих боїв бійці сил АТО потрапили в оточення. Російські військові обстріляли коридор, яким за домовленістю мали виходити українські сили.

За даними військової прокуратури, під час боїв за Іловайськ загинули 366 українських військових, 249 були поранені, 128 – опинилися у полоні. Ще 158 вважаються зниклими безвісти. За даними парламентської тимчасової слідчої комісії, загальні втрати українських військ сягнули тисячі осіб. Батальйон "Донбас", за словами начальника штабу підрозділу, втратив 89 бійців.

Старший солдат батальйону "Донбас" Володимир Максимів (позивний "Макс") до лав батальйону прийшов чи не одразу після його створення. Брав участь майже у всіх операціях підрозділу. Майже всі з членів його групи загинули під час спроб вийти з оточення під Іловайськом. Шість разів був поранений. Був взятий у полон, але зміг звідти втекти. Зараз служить у бригаді швидкого реагування Національної гвардії України.

"Іловайськ ділить залізна дорога. Всі малоповерхівки – це наші позиції, з другої сторони, де були багатоповерхові будинки, там вже були сєпари – вони були всюди, але основні їхні позиції розташовувалися на протилежній стороні. Ми розставили позиції, перекрили всі підступи і основні перехрестя, які вели до школи, хлопці вкопалися, кожна позиція мала свій сектор стрільби. Отак ми тримали пів-Іловайська близько тижня", - пояснив Володимир.

"Перші дні три там було взагалі чудово. Щось прилітало, але так, ніпрощо. Розслабуха була, але та розслабуха кожен день когось ранила або забирала. Потім вже почав прилітати дуже великий калібр. Міномети гатили так, що вони за один день спалили майже все село поруч з нашими позиціями. Кожна друга хата горіла. 24 числа – весь день нас поливали. І "Градами", і всім, чим хочеш. Потім почав приїжджати танчик. Ми багато за ним бігали. Покійний Ред просив, щоб я його провів на позицію з якої було б зручно поцілити і щоб це було ефективно. Раз в нього навіть попали, але відрикошетилось", - згадав боєць.

"В Іловайську – бої. Кожен день була стрільба. Хтось в тебе стріляє. Ти в когось стріляєш. Дуже часто до сєпарів виходили. Вони до нас часто ходили. Перестрілювались, кричали один в одного. І "Аллах акбар", і "Ахмет, выходи", і все що хочеш. Дійшло до того, що ми вже перекрикувалися. Там було село Зелене таке, ми і туди ходили. Одну ніч навіть ночували там. Йшли по посадці, бачили людей, танки. Ми не стріляли, бо просто не вижили би після того. Найшли таку дровітню, заховались там і сиділи. Чули, як люди говорять. І говірка у них уже ближча до російської була. Не наше "Г", а більш жорстке таке. Двох з автоматами якось наші хлопці зловили. Привезли, зброю позабирали і в "яму" їх. Вони нам кажуть: "Да мы свои, свои!". Питаємо, які свої і чуємо: "Так, русские же!", - розповів військовий.

"За тиждень війна стає звичайною роботою. Уже не приносить радості, що ти десь постріляв. Тобі вже досить. Спочатку хочеш мирного життя. Коли збираєшся на якісь завдання їхати – страх такий, що передати не можу. Було раз так, що хочеш іти, а не можеш – ноги не йдуть. Страх сковує. Перед тим, як зібратися на завдання, ми собі гнати старались, аби страх перебороти. Включали на телефоні якусь пісню і танцювали, співали. Перед кожним виїздом було страшно, аж мандраж. Але страх іде наперед. Бо коли починаєш працювати на завданні – взагалі нічого не відчуваєш.

В Іловайську страх зник взагалі. Людям в очі дивишся – там вже нічого немає. Сміялись вже з чого-небудь. Знаєте, як побачити, що людина вже навоювалась? Іскра в очах гасне. На тебе дивиться, але ніби не бачить. В очах нічого нема – ні інтересу, ні бажань, ні життя. Взагалі нічого – пустота", - згадав він.

"Після тижня того всього зірвало кришу всім. Ми біля одної розбитої хати знайшли маску Спайдермена, крильця феї якоїсь, паличка чарівна, тапочки рожеві... Отак ми троє переодяглись. Я вилазив на бетонний забор у масці Спайдермена, танк виїжджав і в нас стріляв, а я вже просто павутинками в нього кидав. Той, що був фея, бігав і заклинав той танчик. А то був хлопчина такий, не маленький, грубенький, в нього навіть позивний був Броня. Танк виїжджає – ти йому вже нічого не зробиш. От він бігав з крильцями, паличкою його заклинав.

Кулеметник з позивним Бані, професіонал у своїй справі, два метри справжнього, щирого чоловіка, після жарких вилазок знімав берці і ходив у розових капцях, що були на декілька розмірів менші. Дах рвало так, що капєц. У мене та маска Спайдермена так і лишилась, я з нею з полону вийшов", - додав Володимир.

"У мене був товариш, позивний Восьмий. Ми так здружилися з перших днів у Петрівцях, що до його смерті були разом кожен день. Хто би куди не йшов. Один єдиний раз ми не були разом, коли я поїхав у Київ, а він – в іншому напрямку, ну, от так ми розігнались. І коли він загинув, ми теж не були разом. У нас не було розбіжностей, не було конфліктів. Була одна мета. У всій нашій групі було розуміння ситуації, де кожен мав слово кожен мав думку, і всі були праві. Перед виїздом, нас же багато було – наша група, і ще наш взвод людей, ми в дві машини погрузились. Ми зі своєю групою завжди разом їхали, ніколи не розділялись. Тут я раптом опинився окремо, старшим у другій машині", - згадав він.

"Кожен жив собі своїм життям до того. У кожного – своя історія. У кожного вона як хороша, так і не хороша. Є безумовно хороші люди. Ті, які загинули. Вони неймовірні люди. Справжні. У нас в нашій групі стосунки були такі… Це було більше ніж дружба чи братерство. Ти просто впевнений в людях. Не було сенсу обманювати. Ми пройшли все разом, пліч о пліч. Навіть ті люди, які згодом виявилися повністю гнилими – їх на цьому світлому фоні навіть видно не було. Якби мої друзі були живі – вони би багато розказали. Не я би розказував за всіх. А вони всі розказували про все. Ви запишіть їхні позивні. Бо при них треба говорити. Восьмий. Тур. Ред. Ахім. Бірюк. Бані. Портос. Банг. Актор. Броня. Браво. Фокс. Ест. Франко. Бізон. Студент. Монгол. Самолет. Шульц. Скіф. Улибка. Колдун. Карат. Котик. Ведмідь. Вдв. Дядя Ваня. Руха. Кейн. Контра. Віва. Варг. Орест. Сич. Вован. Усач. І ще багато їх є. На жаль, ніхто не буде читати великий список…", - поскаржився Боєць.