"Усе було вирішено до нього і за нас": Місцеві про "референдум" 11 травня 2014 р. на Луганщині

“Референдум”, що відбувся 11 травня на окремих територіях Луганської і Донецької областей, не був ані спусковим гачком, ані визначним актом донбаської драми. Його організатори навіть не переймалися наданням цьому волевиявленню хоча б ознак легітимності. Проте це був останній раз, коли жителям Донбасу, принаймні певній його частині, надали слово. Наступні два роки їх не про що вже не питали, передають Патріоти України з посиланням на depo.ua.

“Ми пишемо історію”

“Ми пишемо історію!”, - саме так, тремтячими від емоцій голосами, казали на “виборчих дільницях“ Луганщини члени “комісій“. “Історію писали“ на чорно-білих надрукованих на принтерах “бюлетенях“ формату А-5 з одним єдиним питанням: “Чи підтримуєте ви Акт про державну самостійність Луганської народної республіки?“. Сам Акт був прийнятий 27 квітня на так званому з’їзді представників територіальних громад і громадських організацій області. Обирали представників на площах під час мітингів. Проте більшість учасників “референдуму“ навіть не чула ані про з’їзд, ані про “Акт“.

Частина людей голосувала, щоб було “як в Криму“, хоча напередодні “референдуму“ очільник держави, що віджала Крим, надіслав Донбасу недвозначний сигнал про те, що як в Криму не буде: "Закликаємо представників південного сходу України, прихильників федералізації країни перенести намічений на 11 травня референдум. З тим, щоб створити необхідні умови для цього діалогу", - заявив Володимир Путін. Частина вважала, що “референдум“ є лише соціологічним опитуванням, що не матиме не яких юридичних наслідків. Та майже всі його учасники були впевнені, що він законний.

Цьому сприяла місцева влада, яка організувала і забезпечила проведення референдуму. Оголошення про його проведення було оприлюднено майже всіма комунальними ЗМІ промислової частини Луганщини, де саме і відбулося це волевиявлення, “виборчі дільниці“ забезпечені усім необхідним, “референдуму“ ніхто не заважав. Охороняли його правда не міліціонери, а люди у камуфляжі, деякі вже зі зброєю, але ще не з автоматами.

“Я сподівалася, що прийдуть одиниці, якісь маргинали“

Навіть знаючи історію, а саме, що подібні “референдуми“ були легітимізацією окупації Судетської області Чехії – Гітлером, Прибалтики та Західної України – Радянським союзом, та на власні очі вже побачивши “кримський сценарій“, громадянам, що не попали під випромінювання російського ТБ, було важко поставитися серйозно до цього фарсу. Що ж. Тим гірше було для них. Адже кількість тих, хто пішов на референдум хоча значно не дотягувала до тієї, про яку звітували російські канали, але перевищила очікування проукраїнські налаштованих громадян.

“Я сподівалася, що прийдуть одиниці, якісь маргинали, а коли побачила, що людей доволі багато, це було для мене справжнім шоком, ледве утрималася, щоб не хапати їх за руки та не кричати в обличчя: що ж ви робите“, - згадує мешканка Алчевська Наталія, яка навмисно стояла біля однієї з “дільниць“, щоб на власні очі побачити, як відбувається “референдум“.

З ранку біля дільниць, дійсно, було чимало людей, що було забезпечено завдяки “гібридним“ вивертам організаторів: напередодні у соцмрежах були поширені оголошення, що референдум почнеться не о 8:00, а о 6:00 ранку, а також застереження, що його хочуть зірвати. Тож ті, хто хотів взяти участь у волевиявленні, намагалися прийти раніше. Таким чином до відкриття дільниць в Алчевську і Луганську, наприклад, перед ними стояли до десятка людей, створюючи відповідну “картинку“ та вчергове деморалізуючи проукраїнські налаштованих громадян.

У виборчих комісіях не було жодної людини, яка б була противником “легітимізації ЛНР“, вони формувалися з добровольців – виключно з прихильників. Тож коментували явку відповідно до власних переконань. “Явки давно такої не було! Багато років працюю в комісіях, ми завжди сиділи, спали, зараз всі працюють. Люди йдуть безперервно, стояли вже з пів на восьму під дверима. На 10 годину проголосувало 300 осіб, всього на ділянці близько 1800 чоловік“, - розповідала Інна О, голова виборчої дільниці, що працювала у школі №7 Алчевська.

“Давайте зустрінемося за рік: я отримуватиме у два рази більшу пенсію“

“Нас забере Росія – в нас буде велика пенсія“, - було гаслом цього “референдуму“, яке озвучували люди старшого покоління, але не єдиним і навіть не головним. Більшість людей не змогли сформулювати, за що саме вони голосують – повторювали тези російської, а також місцевої антиукраїнської пропаганди, додаючи щось від себе. Проте все ж таки від України на той час вони себе не відокремлювали.

“Я хочу, щоб Донбас став вільним. Доки ми будемо годувати трутнів? Ось я все життя пропрацював на заводі, і у мене товариш, мій ровесник жив і працював в Західній Україні - шукав легкого життя. Так у нас пенсія майже однакова. Це нормально? З Західної України наповзає фашизм, Європа цього ще не розуміє, не знає, можливо, забула, що це таке. Я проти фашизму! Не кажу, що нам відразу буде легко, але давайте зустрінемося за рік – в мене пенсія вже буде у два рази більша“, - казав пенсіонер, колишній працівник Алчевського меткомбінату 57-річний Микола.

“А можна прожити за копійки? Голосувала за порядок в країні і щоб ось цей бардак прибрати, викорінити“, - розповідала 51-річна двірничка Олена.

“Віддали свої голоси проти київської влади. Які надії? Щоб ми позбулися цієї влади!“, - це думка не старого ще подружжя - Олексія та Віри. Молодь, якої на “референдум“ прийшло небагато, була налаштована більш радикально, і, як недивно, частіше оперувала тезами російської пропаганди.

Олексій, 28 років: “Є така думка, якщо ми від'єднали, щось зміниться. Нічого не зміниться. Але! Зараз в даній ситуації, коли скасували парад на 9 Травня, виходить, цим самим підтримуємо владу, яка його скасувала. Виходить, підтримуємо і те, що мій дід, значить, був зрадником, і підтримуємо людей, які обрали своїми героями Бандеру, Шухевича. Це не правильно. Мобілізація у нас йде по всій Україні, а провести парад ми не можемо. Це ж маячня просто. Тим більше я був в Києві ще чотири дні тому, і знаю, яка там обстановка. Парад там можна було провести, але це робиться через політичні причини. Є ще багато чинників, про це про все говориться в новинах, і якщо їх уважно послухати, навіть українські, багато можна почути. Це і Одеса, це і Маріуполь, це і дві революції, їх проводило не населення Донбасу, їх проводили помаранчеві...“

Олена, 27 років: “У мене надія на те, що у нас дійсно буде краще. Гірше вже точно не буде. Я не кажу, що ми будемо в складі Росії, хочеться бути самостійним Донбасом. Після ситуації в Слов'янську і Одесі вже, мені здається, назад шляху немає, не буде“.

Сергій, 19 років: “Після того, як спалили людей в Одесі, після “Правого сектору“ я повинен був прийти і проголосувати“.

Хоча, може й не треба дивуватися таким настроям молоді, адже приблизно половину членів у “виборчих комісій“ складали… вчителі, зокрема, викладачі історії України, української мови і літератури.

“Яке ще Придністров'я? Я тільки-но жити починаю – на пенсію виходжу“

Більшість членів та голів виборчих комісій на “референдумі“ складали люди без будь-якого досвіду. Це саме вони казали, що пишуть історію і дуже собою пишалися. “Це мій перший досвід роботи в комісії. Й відразу – головою. У нас же не звичайні вибори, все на добровільних засадах, тому все зроблено практично за наші “кошт“. Члени виборчої комісії не отримають зарплату, все за покликом душі. За всі ці дні, коли ми організовували комісію, у мене пару чоловік запитали, чи будуть гроші. Я сказав ні, і вони відмовилися. А є члени комісії, які жодного разу і не поставили це питання. Все купував сам: лінійки, зошити... Чеки у мене, можу показати. На компенсацію, звичайно, сподіваюся. Компенсація - це краще життя в майбутньому“, - розповідав голова однієї з “виборчих комісій“, інженер Володимир М.

Проте він також не зміг пояснити, що це за краще життя. Згадував про Одесу, Слов’янськ, але намалювати картинку майбутнього життя в “ЛНР“ навіть не намагався. Його більш досвідчений колега, який неодноразово був головою на справжніх виборах Миколай Ш., і ось тепер на своєї ж дільниці очолив комісії на “референдумі“ навіть і чути не хотів про “ЛНР“: “Яка така невизнана республіка, навіщо мені Придністров’я. Я тільки-но жити починаю – на пенсію виходжу. Ви занадто переймаєтесь – це не вибори, не референдум, це ми просто так називаємо, насправді, це соцопитування. Для того, щоб Київ побачив нашу думку, юридичних наслідків це опитування не матиме“, - дуже впевнено розповідав цей чоловік, що власними руками видав виборцям бюлетень чи підтримуєте ви “Акт…“

Соцопитуванням називали те, що відбувається, величезна кількість людей.

“Референдум“ чи то “соцопитування“ відбувалося на ледь не туалетних папірцях, отримати які міг теоретично будь-хто, майже без спостерігачів (в їхньої ролі, наприклад, виступали групи “Антимайдан“ і “Луганська гвардія“), лише на частині території, за правилами, що придумували на ходу. Про результати, які були оприлюдненні, тем більше смішно казати. Адже навіть спостерігач з Росії Валентина Ромашкіна, прокоментувала те, що відбувалося на дільницях так: “Ми не можемо нічого сказати, бо всі ті дільниці, які ми обійшли, жодна з не підводила попередні результати. Голів ми запитуємо, друзі, яка у вас явка на 10 годину, за законом, з будь-якого закону, хочете по російському, хочете з української, це міжнародна норми. На 10 годин мають бути перші результати першої явки, які ви повинні були повідомити в територіальну комісію. Ні, ніхто не підводив, а все інше на око підраховують, вам здасться, що там сто бюлетенів, а мені, що тисяча. Це не питання оцінок, це питання точного знання. Ми ж не барикадах“.

Проте, незважаючи на це, вже 12 травня головний організатор референдуму – Луганська обласна рада за його результатами зажадала, щоб Київ “негайно почав процес федералізації України“. “11 травня в Луганській області відбувся народний референдум, в ході якого жителі регіону переконливо висловили свою волю і продемонстрували: вони не хочуть жити в такій Україні, якою вона стала сьогодні. Абсолютна більшість людей голосували за право самим визначати, як жити. Це право їм може дати перехід України до федеративного державного устрою. І тому ми вимагаємо від чинної центральної влади почути волевиявлення народу і негайно, в надзвичайному порядку, внести зміни до Конституції, які забезпечать процес федералізації. У ситуації, що склалася це - єдиний варіант і останній шанс зберегти Україну. В іншому випадку відповідальність за розвал держави повністю ляже саме на центральну владу. Ще одне принципове рішення, яке повинно бути прийнято без зволікань, - законодавче закріплення державного статусу російської мови“, - йшлося у заяві Луганської обласної ради.

Навздогін Олег Царьов, що прибув до Луганська святкувати цю подію, похвалив “унікальну“ обласну раду, що допомогла провести референдум та закликав створювати “свій уряд“.“У вас унікальна облрада, бо вона підтримала рішення про проведення референдуму на відміну від Донецької обласної ради», - зазначив Царьов.

У той же день тодішній глава прес-центру “Армії південного сходу“ Василь Нікітін повідомив, що вибори президента України 25 травня на території так званої "Луганської народної республіки" не відбудуться. “Вибори і могли б відбутися на території Луганської області. Але ми тепер "Луганська народна республіка". Тому виборів не буде“, - сказав він.

“Ми хотіли не цього“

Переважна більшість рядових учасників референдуму уже не вважає, що писали історію. Це не означає, що люди на окупованих територіях стали більш проукраїнськими – навпаки, міцно оброблені пропагандою, вони в усіх бідах Донбасу звинувачують, насамперед, українську владу. Проте мало хто, з них апелює до референдуму, як акту, що змінив долю території. Вони кажуть, що він нічого не значив, все також само було б без нього, їх до цього підштовхнули, їх використали.

“Порошенку було потрібно обратися в першому турі, тож київська влада навмисно не заважала референдуму, що б Донбас не голосував на президентських виборах“, - каже учасник референдуму Дмитро. “Я зовсім не цього хотіла, я думала: буде, як в Криму. Й чимало моїх сусідів також вважали. Росія від нас відмовилася, а Україна знущається“, - розповідає пенсіонерка Валентина.

“Референдум нічого не значив, але київська влада повинна була після нього почати домовлятися, а не продовжувати АТО. В Україну ми вже не повернемося. Хоча я в референдумі участі не брав та не підтримував його“, - переконує підприємець Володимир. “Ми цього, що відбувається, не очікували. Я взагалі то була впевнена, що після референдуму все заспокоїться“, - згадує працівниця приватного підприємства Валентина.

“Я би пішов і проголосував саме так, як і два роки тому. Чому? Тому що Україна бомбила Донбас“, - каже колишній працівник металургійного комбінату, безробітний Василь. “Слухай, ну не сміши мене, що міг змінити “референдум“. Усе було вирішено до цього і за нас“, - обурюється перукар Олена.

Донбаський “референдум“ не був визнаний жодною країною, навіть Росією, яка обмежилася повідомленням, що з повагою ставиться до волевиявлення. Проте саме він був єдиною спробою легітимізувати “федералізаційні настрої“, що насаджували в Донбасі протягом передувавших десяти років. Спробою, як бачимо, невдалою, адже так вважають самі його учасники. Тож Україні тем більше дивно було б у будь-який спосіб легалізувати ці ідею.