Василишин інформував "беркутівців" про поранених майданівців, яких привозили до Олександрівської лікарні, - Трепак

"Наприкінці минулого тижня після затримання ГПУ та СБУ заступника Міністра охорони здоров'я Василишина НАБУ і САП зробили офіційну заяву. У ній було акцентовано увагу на порушеннях норм КПК з боку правоохоронних органів, які здійснювали документування діяльності Василишина та його затримання. Також було зазначено, що такі дії прокуратури унеможливлюють ведення якісного розслідування, отримання справедливого вироку та підривають довіру до усієї правоохоронної системи України, в т.ч. до таких нових антикорупційних інституцій як НАБУ та САП", - написав Віктор Трепак у своєму блозі на Цензор.НЕТ, передають Патріоти України.

У відповідь на це ГПУ зробило свою заяву, у якій дало свою оцінку ситуації з посиланням на відповідні норми КПК і вказало, що вищенаведена заява НАБУ і САП сприяє захисту Василишина та його спільників. Відтак, фактично маємо публічне протистояння кількох основних правоохоронних інституцій, яке виникло у зв'язку з гучним корупційним затриманням. Керівники різних органів «не поділили» резонансну справу і пред'явили один іншому свої претензії, посилаючись на один і той же закон - КПК.

Хочеться думати, що це ненавмисне протистояння правоохоронних структур, яке зумовлене лише різночитанням одних і тих самих положень КПК. У такому разі нічого страшного не відбулося: керівникам просто потрібно разом сісти за один стіл і дійти порозуміння щодо змісту відповідних норм закону. Якщо ці норми справді містять суперечливі положення, то звернутися до парламентарів з проханням невідкладно усунути виявлені законодавчі суперечності, які заважають чіткій і злагодженій протидії корупції усіма компетентними відомствами. За необхідності законодавець в останній свій літній пленарний тиждень легко міг би виправити ситуацію.

Однак чи у законі проблема? Адже при діючому КПК маємо приклади конструктивної та успішної взаємодії правоохоронних структур у певних корупційних справах. Підтримую Віталія Шабуніна, який сказав, що Генпрокурор Юрій Луценко фактично «витягнув» регламентний Комітет ВРУ у «справі Онищенка». Це насправді був яскравий приклад як НАБУ, САП і ГПУ можуть діяти злагоджено і результативно!!! Це була перша спроба нових антикорупційних інституцій добитися зняття депутатської недоторканності, перше офіційне спілкування їх керівників з депутатським корпусом по конкретній «депутатській справі». І це вдалося.

Далі була ситуація з військовим прокурором Куликом, де позиції ГПУ і НАБУ та САП, скажемо так, дещо розійшлися. Після цього військовий прокурор Анатолій Матіос і антикорупційний прокурор Назар Холодницький обмінялись «компліментами ввічливості» з приводу компетенції очолюваних ними структур. Потім був заступник прокурора Рівненської області по бурштиновій справі… І зрештою - заступник Міністра охорони здоров'я Василишин, з приводу справи якого виникла серйозна публічна суперечка між НАБУ і САП, з одного боку, та ГПУ та СБУ - з іншого.

З цього приводу у соцмережах почались висловлюватись думки, що проблема зовсім не в неоднозначних положеннях КПК, а в амбіціях керівників відповідних правоохоронних органів. Кожен з них хоче засвідчити свою першість у боротьбі з корупцією. Іншими словами, це результат піар-боротьби з корупцією, коли важливим є не те, наскільки повно і якісно задокументовано факт елітної корупції, а те, хто перший повідомить про цей факт і привласнить собі лаври переможця. І, взагалі, зараз іде боротьба за те, хто вважатиметься головним у сфері антикорупційної діяльності.

Це певною мірою нагадало мені тривале протистояння по лінії ГПУ­ - СБУ у справі «діамантових прокурорів», яке не лише гальмувало досудове розслідування, але й зрештою привело до відставки (з різних підстав) тих керівників цих відомств, які так чи інакше були причетні до розслідування цієї справи. Керівництву НАБУ, САП, ГПУ та СБУ варто пам'ятати цей урок.

Хочу сказати, що піар-боротьба з корупцією - це шлях в нікуди. Вона може мати лише якісь короткочасні ефекти, але не може бути ефективною і системною. Більше того, вона є шкідливою. Бо у погоні за резонансним викриттям та затриманням заради піару, як правило, страждає доказова база і законність процедури. Достатньо навести один приклад - затримання і арешт народного депутата України Ігоря Мосійчука. Пригадуєте, як під керівництвом Генпрокурора Шокіна у парламентській залі було проведено шоу з демонстрацією оперативної зйомки, після якого парламент дав згоду на арешт Мосійчука?

Заради піару було грубо знехтувано Регламентом Верховної Ради і Законом про статус народного депутата. Що в результаті? А те, що й мало бути - визнання судом процедури позбавлення депутатської недоторканності Мосійчука незаконною. Але ж як ефектно все було зрежисовано, яким борцем з елітною корупцією виглядав на парламентській трибуні Шокін, як було збурено суспільну думку! А в результаті - пшик. І ніхто не поніс жодної відповідальності. Ні за незаконне затримання і арешт, ні за приниження парламенту, який використали задля власних амбіцій та інтересів.

Взагалі, на мій погляд, особистий піар став невід'ємною частиною державної політики. І водночас державною проблемою. Всі більш-менш значущі рішення, події за участі вищого і нижчого керівництва держави підпорядковуються не державній справі, а особистому піару. Перед тим, як щось робити, вони думають не про суспільний результат, а власну репутаційну вигоду, про приписування собі чогось позитивного, навіть якщо до нього певний політик немає жодного відношення. Це вже давно перекинулось і на правоохоронну сферу.

За будь-яких обставин, відсутність єдиної позиції ГПУ, САП (не треба забувати, що керівник САП є заступником Генпрокурора) та НАБУ принесуть тільки шкоду у питаннях протидії корупції. Практично у всіх серйозних корупційних справах ці органи атакуються зовні. А коли ще вони воюють між собою, то фігуранти кримінальних проваджень отримують значно більше шансів «вийти сухими з води». Внутрішні «розборки» - це самознищення правоохоронної системи. Особливо вони можуть вдарити по новостворених антикорупційних органах - НАБУ і САП, які знаходяться на етапі становлення і на які суспільство покладає особливі надії.

А що стосується основного фігуранта справи, у якій ГПУ, НАБУ і САП «побили горшки», - заступника Міністра охорони здоров'я Василишина, то у ній треба дослідити ще один дуже важливий момент. А саме те, якою була його попередня діяльність і як він потрапив на цю посаду. Адже зрозуміло, що без відповідної протекції зверху на такі посади не призначаються. Це важливо як в аспекті розслідування системи отримання хабарів, яку виявили ГПУ та СБУ, так і у профілактичному плані. Суспільство має знати, хто «вирощує» такі кадри.

Нагадаю, що на посаду заступника Міністра охорони здоров'я - керівника апарату Василишина було призначено у листопаді 2015 р. розпорядженням Прем'єр-міністра Яценюка (розпорядження № 1181-р). До цього з листопада 2010 р. (це вже був період правління Януковича) керував Олександрівською (Жовтневою) клінічною лікарнею м. Києва. Кажуть, що лікарська спільнота була вражена призначенням його на посаду заступника Міністра охорони здоров'я. Адже про його участь у переслідуванні учасників Революції Гідності ходили легенди.

Розповідають, що під час кривавих подій на Майдані він запровадив жорсткий порядок інформування міліції про поранених майданівців, яких привозили до Олександрівської лікарні. Після «наводки» з лікарні за ними приїжджав «Беркут» і затримував, незважаючи на стан, у якому перебували поранені. Майданівці навіть петиції писали з цього приводу. Автором одного з таких звернень був сотник 7 сотні Самооборони Майдану Олег Гулько, який у липні 2014 р. загинув в АТО, захищаючи Україну. Але кадровому зростанню Василишина ці звернення не зашкодили. Як і не зашкодили фінансові перевірки діяльності лікарні під його керівництвом, які, за наявною інформацією, виявили серйозні фінансові порушення (до речі, зараз варто підняти акти цих перевірок і оцінити їх через призму Кримінального кодексу).

Мабуть, він має впливового покровителя, який забезпечував йому підвищення по службі і прикриття діяльності. Цей покровитель може сприяти й уникненню від відповідальності. Тим більше, за ситуації, коли правоохоронні структури замість спільного доведення вини зайняті з'ясуванням стосунків між собою.