Дивовижна історія з життя львівського заводу та "креатив" від Садового

Львівська влада знайшла застосування закритій території львівського заводу "Сільмаш", який колись був лідером сільгоспмашинобудування СРСР, повідомляють Патріоти України з посиланням на 112.ua.

На території заводу будуть ... складувати сміття. Відходи на території "Сільмашу" будуть складувати і пресувати. Проте Львів колись був великим промисловим центром. І нижче наведу вам одну з дивовижних історій львівської промисловості.

Мова йде про територію заводу "Хімсільмаш", який розташований на території львівського мікрорайону Рясне-2. Спеціально для нельвів`ян – це спальний район в деякому віддаленні від центру міста.

У 80-х роках XX століття в Рясному-2 був побудований завод "Хімсільмаш". Новий завод виготовляв машини для внесення в ґрунт рідких комплексних добрив. Завод розкинувся на 95 га землі. Передбачався випуск великовантажних машин з об'ємом на 5-10 тонн. За угодою з США на території СРСР передбачалося будівництво декількох підприємств для виробництва ортофосфорної кислоти, і "Хімсільмаш" повинен був дати країні машини для внесення добрив на основі цієї кислоти. Такі машини це підприємство почало випускати.

Однак після того як в 1983 р. був збитий пасажирський "Боїнг", відносини між СРСР та США зіпсувалися та заводи за допомогою США не були побудовані. Завод робив великовантажні машини, але потреба в них була набагато меншою, ніж передбачалося. Завод став виготовляти обприскувачі і дублювати головний завод.

Ідея туристичного Львова належить не Андрію Садовому і Василю Куйбіді (нинішній і колишній мери Львова, – ред.). Партійна еліта Львівського обкому КПРС планувала винести на околицю міста заводи "брудного" виробництва: "Автонавантажувач", "Сільмаш", Конвеєрний, Автобусний, а також ДСКБ "Автонавантажувача". Там же будувався завод "Центроліт", який повинен був ліквідувати величезні ливарні цехи всіх цих підприємств, розташованих у центрі міста. "Хімсільмаш" був побудований як базовий завод. Він мав одну з найбільш потужних підстанцій у місті для передачі електроенергії на всю промзону і житловий масив. Там розташовувався величезний компресор заввишки з триповерховий будинок, а за габаритами він нагадував великий житловий квартал. Цей компресор повинен був забезпечувати стисненим повітрям усі підприємства промзони. Як із серця артерії - виходили труби для подачі теплової енергії з величезної котельні, розташованої поруч з електропідстанцією. "Сільмаш" побудував не тільки об'єкти, але і каналізаційну насосну станцію та водонасосну станцію, що забезпечує водою весь цей непростий регіон. "Сільмаш" побудував так званим господарським способом більше двадцяти дев'ятиповерхових житлових будинків в мікрорайоні, котельню для житлового масиву, школу, магазин та дитячий садок. Навіть швидка допомога для жителів Рясного-2 була в приміщенні, що належить "Хімсільмашу". Але гігантоманією, якою страждав СРСР, нікого не здивувати. Дивно було інше.

На цьому заводі було створено перший у Східній Європі великовантажний поліетиленовий бак. Виготовлення баків для обприскувачів було організовано на головному заводі на Городоцькій. Тут стояли дві зварювальні установки для виробництва кільцевих швів, спроектовані ще Патоном. Крім високої трудомісткості виготовлення таких баків, вони ще виготовлялися з імпортної нержавіючої сталі, яку не завжди можна було купити за валюту. Важив такий бак близько 300 кг. Але потужностей не вистачало, а корозія від отрутохімікатів спалювала біляшовну поверхню баків з нержавіючої сталі.

Баки текли. Для "підтримки штанів" на допомогу "Сільмашу" підключили дві виправні установи. Одна в Сєвєродонецьку робила баки для ПЖУ-5 і ПЖУ-9, а друга в Луганській області робила баки для обприскувачів ємністю 320 л, 630 л, 2000 л. Установи "ліпили" баки зі скловолокна. Це був тривалий, трудомісткий і дорогий процес, але найголовніше - він був дуже шкідливий для здоров'я, і навіть досвідчені інженери-"тюремники" скрушно розводили руками при частих зривах поставок. Причини зривів – висока смертність на виробництві та явний саботаж "зеків", які чомусь бажали вижити. Ще одним надзвичайно негативним чинником була висока собівартість транспортування цих баків у Львів. По суті, вагони возили повітря.

Генеральним директором, який очолював "Львівхімсільмаш", Романом Завербним були зроблені відчайдушні спроби для виходу зі сформованої ситуації. А ситуація була просто дикою. Якщо силами головного заводу завод міг випускати близько 100 двухтонных обприскувачів в день, то із запуском в експлуатацію "Хімсільмаша" баків не вистачало катастрофічно.

На "Хімсільмаші" скупчилася величезна кількість машин. Вони зайняли всі 95 га площ. Вони стояли під відкритим небом і чекали баків. А їх не було.

До цього часу в Швеції була випущена перша партія так званого лінійного поліетилену для ротаційного формування, і французькі та італійські фірми-виробники обприскувачів отримали як презентацію по кілька мішків поліетилену. Під цю роздачу потрапив і Завербний. Цей надзвичайно енергійна людина, під керівництвом якої було завершено будівництво заводу та житлового масиву Рясне-2 (жителі називали цей мікрорайон "село Завербне"), зумів взяти у фірми на презентацію 10 мішків матеріалу. Вони важили 200 кг. Як він привіз все це у Львів – залишиться його особистою таємницею. Але сільмашівці пам'ятають, як лежали ці мішки в його кабінеті. Вони були в барвистих поліетиленових пакетах, акуратно складені в кутку. Розробити установку для ротаційного формування баків "Мінсільгоспмаш" доручив одному шанованому НДІ. Вчені створили на "Хімсільмаші" кілька установок для виготовлення малих баків, але жодна з них не була працездатною. Промисловою розвідкою в СРСР займалася організація під назвою "Трактороекспорт". Будівля її примикала до "Мінсільгоспмашу", який знаходився в самому центрі Москви на вулиці Кузнецький міст. Саме туди звернувся Завербний з проханням про отримання креслень або хоча б фотографій ротаційних установок, які вже почали показувати свої невеликі баки, виготовлені з цього матеріалу. Замість відповіді він отримав відрядження на французьку фірму, яка отримала разом з ним на презентації цей поліетилен. Завербний поїхав на фірму, побачив весь процес, але ніяких фотографій йому зробити не дозволили. Наші вчені продовжували "поліпшувати" свої непрацездатні установки і псувати матеріал, який лежав в його кабінеті. Сподіватися на них було марно. Вони не поспішали, і кінця і краю їхнім дослідженням не було видно. Завербний зрозумів це і вигнав їх з заводу. Процес виготовлення баків він пояснював на пальцях двом талановитим інженерам - Гордєєву та Михаляку. Це були люди, яким доручали рішення найскладніших заводських проблем.

Саме вони протягом місяця розробили креслення установки. Паралельно йшло виготовлення і монтаж. Її встановили поряд з розробками вчених, і директор заводу "Хімсільмаш" охрестив цю ділянку виставкою пам'яток невдалих проектів. Ставка була дуже високою. Матеріалу, привезеного Завербним, могло вистачити на один бак. І бак цей повинен був вміщати 2000 л води. Завербний не давав поліетилен на випробування без гарантованого результату. Із залишків матеріалу, що залишився після експериментів вчених, бак зробити було неможливо, і тоді інженери додали в матеріал пісок і ретельно його перемішали. Вийшов бак від піску сірого кольору, але він вийшов!

Завербний видав весь запас поліетилену зі свого кабінету і отримав перший зразок. Так, завдяки двом талановитим інженерам було отримано найбільший в Європі на той час бак з ротаційного поліетилену. Бак негайно запакували в поліетиленову плівку, завантажили на ЗІЛ і повезли у Москву. Пропуск на Кузнецький міст виписував сам міністр. Водій згадував, як до машини, що стояла з баком біля входу в Міністерство, стали підходити фахівці і зі знанням справи сперечатися про його походження: італійський він чи французький. Тоді шофер вийшов з кабіни і пояснив "знавцям", що бак цей український. Зроблений у Львові на своїй ротаційній установці.

Незабаром вийшов Завербний з міністром. Двоє немолодих людей полізли в кузов автомобіля, щоб помацати. Рішення про виділення валюти на закупівлю лінійного поліетилену було прийнято в той же день. Починалася нова ера для заводу "Хімсільмаш". Це була перемога. Високопродуктивна установка швидко ліквідувала недолік баків і вивела заводські обприскувачі в один ряд з передовими зарубіжними фірмами.

Пройшли роки... Ротаційну установку в Рясному-2 демонтували за наказом новоявленого власника "Сільмашу". Гордєєв розробив для нього нову, більш економічну, і стоїть вона на головному заводі. Стоїть і все, оскільки у власника на завод інші плани, далекі від виробництва.

Завод "Центроліт" був побудований і зданий в металобрухт. У ньому першому відпала необхідність. А вся промзона зараз практично повністю розбирається.

Завод "Хімсільмаш", завдяки міцності стін, стоїть по сьогодні, але все, що було в ньому з металу, вивезено і акуратно здано в металобрухт. Навіть рейки залізничної рампи.

А нещодавно у ЗМІ прозвучало повідомлення, що в одному з цехів площею 6 га буде організовано перевалочний пункт для перевантаження сміття.

Дуже шкода, що майданчик, де створювалися кращі зразки радянської та української техніки, зараз придатна виключно для сміттєзвалища. Але тепер це визнали офіційно. Спасибі і на тому.