​Його 30 срібників: Що хоче Путін за голову Асада

Радбез ООН ухвалив проект резолюції на підтримку мирного процесу в Сирії. Одноголосно, констатують Патріоти України. Резолюція вимагає від всіх сторін конфлікту припинити бойові дії проти цивільного населення, сісти за стіл переговорів і віддати майбутнє Сирії в руки сирійського народу. При тому ООН зобов'язується взяти на себе організацію переговорного процесу між Дамаском і опозицією, початок переговорів намічено на січень 2016 року.

На перший погляд, це черговий набір благих побажань, які не вартують паперу, на них переведеного, і мають на меті не допомогти Сирії, а привернути увагу громадськості до того, які розумні й миролюбні люди цей документ приймали. Як багато-багато інших подібних документів стосовно Сирії, прийнятих "стурбованою світовою громадськістю".

Втім, цього разу все може бути й зовсім інакше. Бо найважливіше у прийнятій резолюції – це те, про що вона мовчить, цитують західні агентства depo.ua. А мовчить ООН про долю сирійського "президента" Башара Асада.

Якого, якщо вірити джерелам світових інформагентств, вирішили зливати вже всі.

"Якщо він (Асад) не може служити своїй країні і своєму народу, країною повинен керувати здатний на це наступник", - відзначив співрозмовник агенції Reuters в іранському уряді. Додавши, що Іран та Росія знаходяться в "повній згоді щодо Сирії і долі Башара Асада". При тому як Іран, так і Росія вважають, що Асад повинен піти тільки в тому випадку, якщо програє вибори, які треба проводити якнайшвидше.

Саме можлива відставка Асада і проведення загальних виборів роблять чергову резолюцію Радбезу ООН чимось більшим, ніж клаптик якісного паперу.

Втім, і згода на відставку Асада не є гарантованим фіналом громадянської війни в Сирії. По-перше, ніхто поки не знає, як проводитимуться вибори – і хто зможе брати в них участь. Країна розірвана на клаптики, і якщо з Асадом і ліберальною опозицією можна домовитись, то хто і як домовлятиметься з Ісламською державою, на територіях якої живе чимало сирійців? Звичайно, вони будуть фактично виключені з виборчого процесу. Але навіть якщо не брати до уваги відвертих горлорізів, не факт, що на проведення відкритих виборів погодиться решта "жорстко ісламської опозиції", на кшталт "Фронту аль-Нусра". Не кажучи вже про те, що якось не дуже хочеться думати, хто і як рахуватиме голоси в сучасній Сирії, і якою буде реакція сил, що зазнають поразки, на констатацію цього невеселого факту.

І другим моментом, окрім очевидних складнощів підготовки і проведення виборчого процесу, буде питання ціни, яку Росія а Іран захочуть за визнання поразки Асада. Поразки, яка їм обійдеться дешевше, ніж його перемога – але за яку вони явно спробують виторгувати немало геополітичних преференцій.

Тому говорити про можливість миру в Сирії можна буде тільки тоді, коли всі зацікавлені сторони погодяться на вибори – й проведуть їх, а бої збережуться тільки на кордонах територій, контрольованих ісламськими фанатиками. Хоча й згода Росії та Ірану відмовитись від безумовної підтримки Асада, дає сирійському народу крихітний, ефемерний, але вельми бажаний шанс на мир. Мир, який може настати навіть не після вдалого проведення виборів і від'їзду російських та іранських "гастролерів", а лиш після того, як останній