7 жовтня - день ганьби Росії і тріумфу Русі-України: Народженню губителя РФ передувала знакова подія в історії Східної Європи, що трапилась сімома сторіччями раніше

За деякими джерелами, саме 7 жовтня 1253 року, в місті Дорогочині відбулося коронування Данила Галицького (1201 — 1264) , зазначають Патріоти України. Ця подія в очах західних європейців ставили руського монарха на один рівень з монархами Франції, Англії, Угорщини, Чехії. І вище володарів Польщі, Литви, князів Священної Римської імперії і всіляких "азійських варварів".

Усе ХІІI століття в Україні пов’язане з іменем Данила Галицького – сина великого князя Романа Мстиславича, що заснував 1199 року Галицько-Волинську державу. Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. До його володінь перейшов і стародавній Київ, напередодні монгольської навали 2040 року.

Князь волинський (1238—1264), галицький (1238—1264), київський (1240), король Русі (з грудня 1253/січня1254). Син князя Романа Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів). Всі його пращури за батьківською лінією колись посідали київський престол.

Данило народився у 1201 році. Його батько галицько-волинський князь Роман Мстиславович – один з наймогутніших володарів Русі свого часу. Під його владою були всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Однак, у 1205 році Роман Мстиславович загинув на війні в Польщі.

Незабаром після смерті князя Романа з новою силою розгорілися чвари між князями. Мати Данила, разом з дітьми, була змушена втекти спочатку із Галича, а потім і з Володимир-Волинського. Лише через 40 років Данилові вдалося повернути володіння батька.

Насамперед, у 1221 році Данило утвердився на Волині, у 1238 році він зміг повернути собі Галич і частину Галичини. І тільки у 1245 році, після перемоги у битві під Ярославом, Данило остаточно підкорив собі всю Галичину.

Згодом князь Данило віддав своєму братові Васильку Волинь, а собі залишив Галичину. У цей період авторитет та мудрість Данила та мирне його співіснування із Васильком сприяли зростанню і укріпленню Галицько-Волинської держави.

Неймовірно швидко зростають міста: Холм (став резиденцією Данила і фактичною столицею князівства), Львів (названий на честь старшого сина Данила Лева), Угровськ, Кременець, Данилів, Стіжок та інші.

Данило успішно воював з польськими та литовськими князями (родичами по династичним шлюбам), зміцнюючи західні кордони князівства. Однак найбільшою зовнішньополітичною проблемою князя були монголо-татари.

У 1239 році Данило посадив у Києві свого воєводу Дмитра, якому уже через рік довелося захищати місто від кочівних полчищ. На жаль, ця оборона була невдалою і тому уже 1241 року монгольські війська спустошують Галич та Володимир.

У пошуках політичної та військової підтримки Данило звертається до Заходу. Папа Римський Інокентій IV відправляє посольство до Данила із короною і обіцянками допомоги у боротьбі проти Золотої Орди. І от, у жовтні 1253 року, у Дорогочині Данило Романович був коронований. Наступного року Папа Римський оголошує «хрестовий похід» проти Орди і закликає Польщу, Чехію, Померанію, Сербію взяти участь у ньому. Однак, європейські країни не підтримали заклик Папи.

Не дивлячись на це, Данило все ж таки розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар. Незважаючи на певні успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися: у 1259 році велике ординське військо вдерлося на Галичину і Волинь.

Протистояти такій навалі Данило не зміг: він був змушений пристати на вимоги монголо-татар і зруйнувати мури Львова, Володимира, Луцька та кількох інших міст. Лише Холм зберігся недоторканим. Там же у Холмі, у 1264 році, король Данило Романович відійшов у вічність.

Все своє життя він поклав на вівтар відновлення цілісної давньоруської держави: реформував військо та державний апарат Галицько-Волинського князівства, приборкав бунтівне галицьке боярство, стримував польську та угорську експансію, готувався до боротьби з татарами й шукав союзу із Заходом.

Після смерті Данила Романовича, Галицько-Волинське князівство ще століття зберігало свої державницькі та культурні традиції поки не втратило незалежність і не потрапило під контроль Польщі та Литви.

По матеріалам