"Ми думали, що комунізм помер, але прийшов Путін і почався зворотній процес" - Світлана Алексієвич

"30 років я писала історію російського комунізму", - так говорить про свою роботу білоруська письменниця Світлана Алексієвич, в минулому році удостоєна Нобелівської премії з літератури. Про це пише Голос Америки, інформують Патріоти України.

Близько 12 років Алексієвич провела, працюючи за кордоном, однак повернулася в Білорусь, оскільки, за її власним визнанням, зрозуміла: для того, щоб працювати далі, вона повинна жити вдома - "серед своїх людей".

Про "червону людину" в її новому втіленні, про програш цивілізації і про дати, якими не варто пишатися, письменниця поспілкувалася з автором і ведучою програми "Теперішній час. Підсумки" Юлією Савченко.

Пропонуємо вашій увазі фрагмент цього інтерв'ю, повна версія якого вийде в ефірі програми "Теперішній час. Підсумки" в суботу.

Світлана Алексієвич: Це ми в 90-і роки були романтиками і думали, що комунізм мертвий. Але пройшло всього десять років - через 10 років, здається, - прийшов Путін, і стало цілком очевидно, що процес зворотній, що комунізм буде в тій чи іншій мірі повертатися ще не раз.

Моя ідея була в тому, щоб написати ось таку енциклопедію цього часу. Я ще застала людей, які бачили Леніна, Сталіна, які були в таборах, сиділи в сталінських таборах по 17-20 років, які були на Великій Вітчизняній війні. Тобто я здавалася, можна так сказати, потрібною людиною в потрібному місці.

Тобто мені вчасно прийшла ось ця необхідність все це зафіксувати. Ось я цим займалася і думаю, що все-таки моя розповідь більше про людину-утопію, про те, що відбувається з людьми, коли вони хочуть такий передчасний рай на землі побудувати.

Адже в сімнадцятому році Росія була, скоріше, феодальною державою, ніж капіталістичною, і шлях від феодалізму до соціалізму, до комунізму, був, звичайно, наївним, про що Плеханова в листах попереджав Ленін. Але, як відомо, у більшовиків був такий лозунг - він висів на одному з таборів сталінських: "Заженемо залізною рукою людство в щастя!". Напевно, їм здавалося, що це можна зробити. А що залишилося після цих майже ста років життя? Море крові, гігантська братська могила.

Юлія Савченко: Світлано Олександрівно, ви вже заговорили про це: наступний рік для Росії і, власне кажучи, пострадянських країн, які ви досліджуєте і документуєте, символічний в сенсі століття Великої Жовтневої революції. З огляду на той факт, що Ви вважаєте, що історія циклічна і що попередники і нащадки рухаються по одному колу, на ваш погляд, це століття і цей 2017 рік матимуть якесь особливе значення?

С. А .: Я не знаю, але я думаю, що це все-таки дата, якою особливо нічого пишатися. Але мені подобаються слова Шаламова, який, просидівши сімнадцять років в сталінському таборі, сказав наступне: "Я був свідком величезної програної битви за людське щастя".

Тобто була спроба альтернативної цивілізації, і вона, звичайно, провалилася. Ми її програли. Ось я думаю, це привід про це подумати. Чому програли, чому стільки крові, чому стільки зниклих людей, про відповідальність ідеї подумати, чому ось ці слова "свобода, рівність, братерство" пролили такі ріки крові.

Це ось привід про це подумати, бо вже ні для кого не секрет, що молоді люди знову читають Маркса, Енгельса, Троцького і кажуть: "Це ви, батьки, профукали велику країну, а ми все зробимо по-іншому".