"Не сказав, що їде у Київ. Я навіть не провела його. Повірити не можна, що його нема",- дружина загиблого на Майдані героя

Рівнянин Валерій Опанасюк - батько п'ятьох дітей. Найменшому його сину - п'ять років, найстаршому - 21. Загинув у 42 роки у Києві на вулиці Інститутській біля Жовтневого палацу 20 лютого 2014 року. Куля влучила у серце. Спогадами про Валерія Опанасюка поділилася його друга дружина - Вікторія, з якою у них четверо спільних дітей, повідомляють Патріоти України з посиланням на radiotrek.rv.ua.

Нікого, крім мене, не бачив, коли з Валерієм почали зустрічатися. Проходу мені не давав. Я рано без батьків залишилася. То він батьківською турботою мене оточив. Дуже сильно любив і оберігав від усього.

Друзі прозивали Грибаком Валерія. Бо улюблені заняття у нього були — збирання грибів і риболовля.

Завжди справжнім був. Є люди, які намагаються сподобатися. Він ніколи цього не робив. Прямий і щирий був. В очі говорив те, що думає. Друзі за це любили його.

Валерій Опанасюк з дружиною Вікторією

Долею країни переймався. Активну участь у політичному житті держави брав. Старшого сина — Льоню - на честь першого Президента України Леоніда Кравчука назвав.

На засадах християнства наша родина будувалася. Ми на зібрання п'ятидесятників щонеділі у церкву всі разом ходили. Валерій не прийняв хрещення. Але дітей ми виховували у слові Божому.

Словом всіх на місце ставив. Заступався за своїх, коли ображали. Якось хлопчик із заможної родини Ангеліну у школі ображав, бо вона вдягнена була бідно. Донька через це навіть у школу не хотіла йти. У школу пішов розбиратися. Так виступив там, що його запам'ятали добре. А мама того хлопчика вибачалася, ледь не плакала. З тих пір доньку ніхто не ображає.

Чесність панувала у нашій родині. Часом кажу Валерію: “Візьми у мене щось-там в кишені”. А він не міг собі дозволити у сумку чи кишеню чиюсь залізти, щоб щось взяти.

За родинним столом

Запалення легень заробив на Майдані 2014-го у Києві. Приїхав додому, три-чотири дні побув, аж тут сказали, що кілька людей вбили. І він вирішив знову їхати. Я не хотіла цього. Документи сховала, щоб не їхав. Казала: “Як буду сама з дітьми, якщо щось з тобою станеться, адже батьків у нас нема, щоб допомогли?” То він без документів, без теплого одягу і їжі поїхав, хоч раніше завжди брав це з собою. І мені не сказав, що їде. Я навіть не провела його.

Ще 19 лютого 2014 року я з ним спілкувалася по телефону. У мене машина заглохла на вулиці Княгині Ольги у Рівному. Він по телефону вказівки давав, як її завести. А 20 лютого вже ніхто не брав слухавку. Потім сестра його спробувала зателефонувати Валерію і якась жінка їй відповіла: “Його вбили. Цієї людини нема”. Потім з Майдан SOS підтвердили, що Валерій загинув.

Як тата у труні побачив, говорити почав найменший наш син Артем. Йому три роки було. “Тата — вава. Тата — пістолета”, - казав.

Змиритися з втратою не можемо досі. Фото Валерія — на холодильнику, фото - на стінах, фото - на шафі. Повірити не можна, що його нема. Все здається, що він на Майдані і зараз прийде, зайде у хату.

Пишаюся своїм чоловіком. Вони на Майдані багато зробили для країни: скинули той лад, який не вдавалося скинути. Внесли лепту у краще майбутнє. А що буде далі — залежить від депутатів і від простих людей.

Діти Валерія Опанасюка