Не треба перетворювати декомунізацію в Україні на глибокоруське варварство

І знов суперечки, і знов образи та зневага один до одного, причиною суперечек став пост українського поета Кабанова з приводу перейменування столичного Московського проспекту на честь Степана Бандери. Поет виступив категорично проти, знайшов прихильників своєї думки, та почалися чвари. І понеслося, - образи-погрози.

З одного боку, усі ми вивчали історію (багато хто не з радянських підручників) і ставлення до Степана Бандери неоднозначне, з іншого - він є символом ураїнського націонализму, і звісна річ має своє місцє у історії, але чи варто було місцевій владі збивати людей лобами, підмінюючи поняття патріотизм на націоналізм?

Декомунізація, звісно, річ гарна, навіть дуже, як на мене з нею взагалі чогось тягнули дуже довго, єдине що менє обурює зараз, так це те, як вона проходить. Не можна, от розумієте, не можна щастя на чужому горі будувати, доцільнішими були б назви, як, наприклад, зробив мер міста Чорноморську - усі суперечливі назви змінивши на нейтральні (Яблучна вулиця, Абрикосовий бульвар і щось на кшталт цього), як результат - усі задоволені, мир, тиша, всі працюють.

Хтось заперечить - а як же свідомість?

Таким людям можу сказати: це не сучасно, не по-європейськи, це якесь глибокоруське варвоарство. І замість Українізації докотимося до русифікації у гірших її проявах - саме через те, що "у знак протесту" тисячі людей підсвідомо стануть відторгати наше, Українське.

Свідомість людини треба виховувати як малечу, пояснюючи, їй треба дати привід пишатися своєю Батьківщиною, як успішними розумними батьками, а з "я-наказав-і-крапка" нічого гарного не буде. І як сучасний європейський патріот України хочу вибачитись, якщо особисто моя думка чимось вас образила.

Щиро ваш, о. Лука Радванський.