Чомусь вважається, що якщо будь-хто з амвона, президії чи трибуни закличе народжувати, усі кинуться це робити, - журналістка

"Тут несеться навколо слів отця Дмитра Романка про те, що відмова від народження трьох і більше дітей робить загибель наших військових даремною. «Бо навіщо віддавати своє життя за країну, в якій і так проживатимуть інші народи?», — пише священник", - пише журналістка Тетяна Трощинська на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Так склалося, що днями я мала презентацію книжки Любов не минає і дуже теплу та важливу зустріч з людьми, що працюють із втратою, що мають втрати. Що втратили дітей, малих і дорослих, на війні, і навіть кількох дітей, втратили чоловіків та інших близьких людей. І на тлі цього дня і нашої величезної кількості втрат не можу не написати.

Якщо відкинути емоції, то цифра про 3+ дітей справді проговорювана демографами, вона трапляється в інтернеті, але без контексту може б і не варто видавати себе за спеціаліста з народжуваності. Бо, можливо, отець чув дзвін, та не знає, де він.

Наприклад, з подкастів і розмов з Ольгою Духніч, яка досліджує тему професійно, я знаю, що через 20 років, коли нинішні діти увійдуть у репродуктивний вік, кількість жінок буде меншою, ніж нині. Тому відновити теперішню кількість людей не буде можливо.

Далі. Рішення народжувати й рішення емігрувати більше пов’язані з економічним зростанням і загальним соціальним оптимізмом, а не з тим, що думає отець.

Зниження народжуваності є глобальною тенденцією, а не лише в Україні й не лише через війну. І більшим стимулом є, наприклад, розвиток доглядової інфраструктури і системна підтримка багатодітних родин.

Але чомусь вважається, що якщо будь-хто з амвона, президії чи трибуни закличе народжувати, усі кинуться це робити. Але воно так не працює.

Це був аспект демографічний. Тепер аспект моральний.

Бо церква ж працює з моральною складовою? З підтримкою вірян у горі та кризах?

Коли різноманітні люди, особливо люди віри, роблять такі заяви, вони знецінюють рішення, вчинки й подвиг тих людей, тих родин, які дають їм можливість аж так перейматися демографічними показниками.

Здається очевидним, що багато захисників і захисниць загинули, і вони не зможуть стати батьками або стати батьками знову.

Здається очевидним, що багато родин втратили юних і молодих дітей, і вони більше не зможуть стати батьками з природних причин.

Здається очевидним, що є жінки, наші захисниці, які не зможуть стати матерями — також з різних причин.

Здається очевидним, що багато родин не наважуються мати більше дітей, поки тато воює.

Є матері та батьки, які втратили на війні двох дітей, ну звісно, якби мали трьох, то отець би був задоволений.

Ну і насамкінець — чесна картинка з життя.

Цьогоріч ми у відпустці на пів дня задля екскурсії їздили в Буковель. Зберіться з силами, зараз комусь може здатися, що я не надто толерантна.

Спочатку я намагалася рахувати родини, де діти мали, до прикладу, два роки, рік і буквально кілька місяців. Потім втомилася. Бо їх там багато.

Я можу припустити, що ці родини поліпшують демографічну ситуацію з чистою душею. А можу припустити, що природа цієї народжуваності інша, і ми ж усі все розуміємо.

В кожному разі, це вибір і право цих родин.

Але ми ніколи не можемо знати, чи лишаться ці родини в Україні, чи лишаться ці діти в Україні, чи усі відчувають силу і готовність будувати Україну по війні — скільки б дітей хто не мав.

Але зараз же такі справи у нас, що Україну треба спочатку захистити, чи не так? То як же можна одним реченням перекреслити внесок тих, хто це робить?".