"Спільне в цих "гарантіях" те, що "перемир'я" триває рівно до того самого моменту, поки Росія не накопичить ракет для нового обстрілу. Як тільки новий залп готовий, цілі вказані, ракети запрограмовані й готові до пуску, "перемир'я" закінчується так само неочікувано, як починалося", - пише блогер та військовослужбовець Сергій Марченко на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:
"Це зрозуміло всім людям з мінімальним критичним мисленням, бо росіяни чинять так завжди. Це їхній золотий стандарт – брехати про готовність до миру кожен раз, коли росіяни потребують часу на підготовку нової атаки.
Але кожен раз знаходяться люди, які так стомилися від війни, що вони хочуть повірити росіянам і заглядають їм в рота, шукаючи там миру.
Такі люди – інфантильні ідіоти, найбільш небезпечні, бо саме серед них знаходилися зрадники, які відкривали ворота ворогу. Вони так хочуть жити, що готові повірити у будь-які брехні окупантів.
Це вони у 2014 році зупиняли на Донбасі українську армію, щоб могла увійти російська. Це вони звинувачували українських політиків, що вони не могли домовитися з Путіним. Найбільша політична помилка влади – опиратися на цих ідіотів і обіцяти їм мир, який ось-ось настане. Так, їх багато, але вони за визначенням не можуть бути опорою українській владі, бо вони самі слабкі й шукають від Путіна сильної руки, яка наведе тут "порядок".
Незручна правда – ніяке перемир'я неможливе, поки Росія має спроможність нас вбивати. І ніякі домовленості з Росією не мають жодного сенсу, поки ми не маємо спроможності карати за невиконання домовленостей. Все інше, всі ці тупі розмови про мир, який ось-ось настане – це ї*уче плацебо, яке не лікує проблему, а тільки погіршує наш стан".
5 березня за новим стилем (18 березня за старим) - день пам'яті священномученика Конона Мандонського. У народному календарі - Конон Городник. За юліанським календарем цього дня згадують благовірного князя Київського Ярослава Мудрого, преподобного Агаф...
У підручниках російської історії про Прутський похід 1711 року зазвичай пишуть стримано й коротко. Кілька абзаців — без драматизму, без запаху диму, без голоду й розпачу. Але якщо заглянути в європейські архіви, вимальовується зовсім інша картина — іст...