Як жили багатії часів СРСР: номенклатура, спекулянти, хабарники, розкрадачі "соціалістичної власності"

СРСР намагався створити ілюзію тотальної рівності та однаковості. Однак як і в будь-якому суспільстві, там були більш та менш привілейовані верстви населення.

Радянське багатство зовсім не схожа на сучасне, а більше нагадує сучасний середній клас. Про це розповів відомий білоруський блогер Максим Мирович.

Так званими багатіями в СРСР були переважно представники партійної еліти, високопосадовці, ті, хто займався підпільними справами або актори, космонавти тощо, але їх було неймовірно мало. Однак порівняно з сучасними людьми середнього класу та навіть зі звичайним населенням тогочасних західних країн, багатії СРСР жили навіть трохи гірше.

Номенклатура

Щоб стати більш багатим, ніж більшість населення СРСР не можна було відкрити бізнес, зробити відкриття або просто бути гарним спеціалістом, адже тоді влада не визнавала право людини на самореалізацію. Єдиний варіант підзаробити легально – це прислужувати системі.

Радянська номенклатура жила відносно непогано коштом решти населення. Вона отримувала безплатно шикарні по тогочасним міркам квартири, машини та мала право закуповуватися в спеціальних закритих магазинах з продуктами, яких не можна було знайти у звичайних магазинах.

Підпільні бізнесмени та хабарники

Більшість людей збагачувалися завдяки незадоволеним потребам звичайних громадян. Іншими словами, тоді вважалося незаконним те, що сьогодні називають звичайним веденням бізнесу. Ті, хто виробляв або торгував дефіцитними товарами, наприклад, м’ясом або гарним одягом, наживали доволі великі статки, адже влада, побоюючись бунтів населення закривала очі на їхню діяльність.

Також багатіями могли себе назвати ті, хто працював в системах розподілу так званих безкоштовних квартир та слідкував за чергами на автомобілі. Вони нерідко брали хабарі за те, що обіцяли вплинути на швидкість просування справи.

Побут багатіїв

Жили так звані багатії в квартирах на 3-4 кімнати. Звісно, це не пентхауси, але порівняно з маленькими хрущовками, в яких жило по 2-3 звичайних сім’ї вони здавалися шикарними. Номенклатура отримувала житло просто так, а от підпільники вигадували різноманітні схеми з переїздами, обмінами або просто давали хабарі в системі розподілу житла.

Обставляли квартири лише закордонними меблями, адже радянське виробництво об’єктивно не вирізнялося ані якістю, ані привабливістю. На стінах обов’язково були шпалери зі смужками та малюнками, а також килими. Краще, щоб вони також були імпортними.

В сервантах було заведено зберігати предмети колекціонування, які насправді були переоціненим мотлохом. Це були, наприклад, іржаві шаблі та сувенірні грузинські кинджали. Антикваріату, як такого в СРСР не було, тому багатії скуповували кришталеві вироби, які збували з величезними націнками. Також особливо цінувалися роги та шкури тварин, а в пізньому союзі стало модним колекціонувати ікони.

Якщо у багатіїв були автомобілі, то їх можна було легко впізнати або по моделі або дерев'яними чохлами на сидіння та прозорим насадкам з епоксидної смоли на важелі перемикання передач.