Тобто наступ, який розпочався ще у травні 2025-го триває й досі у 26-му. Інше питання які його результати.
Якщо міряти кілометрами захопленої української землі, то бачимо доволі скромні. 245 км2 – це найгірший показник з початку безперервного наступу у травні.
Якщо подивитися в розрізі досягнутих цілей, то ворог так і не зумів дотиснути ні Покровськ з Мирноградом, ані Гуляйполе чи навіть Вовчанськ. На Сумщині, Харківщині, Дніпровщині, біля Лиману чи під Запоріжжям фронт фактично застиг на місці.
В останні дні січня росіяни, бажаючи виконати якісь дедлайни, три дні поспіль несамовито атакували на всіх фронтах. А 31 січня кількість їхніх штурмів встановила абсолютний рекорд у цій війні – 338 за добу, але все марно. Не було жодного прориву навіть на 3 чи 5 км.
А найбільше територіальних здобутків окупанти отримали на схід від Краматорська – де їхні наступи були чи не найменш інтенсивними, що вказує не стільки на спроможності армії РФ, скільки на прогалини у нашій обороні.
Брак української піхоти дозволяє загарбникам проводити точкову інфільтрацію, розширюючи так звану сіру, ніким не контрольовану зону. Але присутність за умовною лінією фронту кілька десятків поодиноко розкиданих та демотивованих росіян не означає, що вони встановлюють там свій контроль.
Показовим став випадок, коли наш поранений військовий не просто вижив, але й переконав двох противників, які взяли його в полон, самим здатися Силам оборони.
Водночас складається враження, що у лютому росіяни підуть у ва-банк і кинуть в штурм все що зможуть зібрати.
І це в той час, коли нове керівництво Міноборони започаткувало масштабні реформи в ЗСУ, які почнуть працювати тільки за кілька місяців. А тому лютий може стати дуже складним для наших захисників.
Глянемо детальніше на складні ділянки фронту, які у січні були найбільш критичними, а в лютому ворог буде їх використовувати для продовження свого повзучого наступу.
Як і впродовж цілого 2025 року, 33% всіх наступів на фронті були зосереджені навколо Покровська і Мирнограда. В обох містах триває фаза завершальних боїв, тож найбільш ймовірно, що лютий стане останнім місяцем в їхній обороні.
Весь січень 7 корпус ДШВ зривав перспективні штурми росіян, спрямованих на перерізання нашої логістики у двох ключових населених пунктах – Гришиному та Родинському.
В самому Покровську окупанти продовжують закріплюватися в центральній частині, де вони доволі вільно себе почувають. А їхні пілоти дронів зайняли повністю район 9-ти поверхівок, що дозволяє контролювати логістику в межах 10-ти кілометрів.
Проте ЗСУ змогли втримати кілька кварталів на півночі міста, які втім затиснуті з обох боків фланговими проривами ворога.
Атаки Гришиного перейшли із фази поодиноких штурмів у фазу наступу із використанням бронетехніки. Однак всі їхні просування поки закінчуються на околицях села, де вони вже встановили свій контроль.
У відрізаному від постачання Мирнограді ситуація погіршується із кожним днем. ЗСУ доволі складно здійснювати підтримку оборонців міста дронами, оскільки ворожі штурмовими в районі Родинського здійснюють рейди в наш тил та атакують позиції пілотів.
Мирноград перебуває під повним вогневим контролем росіян, а тому шанси провести успішну операцію з відходу з міста зменшуються з кожним днем.
Весь січень Сили оборони вдало стримували росіян на Гуляйпільському фронті, який в останні місяці із відривом вийшов на друге місце за інтенсивністю штурмів. Тут відбулися 21% всіх боєзіткнень. На початку місяця окупанти захопили центральну частину міста, але потім їхнє просування загальмували.
Якщо в самому місті ситуація майже не змінилась, то на північ вздовж усієї лінії фронту і аж до меж із Дніпровщиною, вона має тенденції до погіршення.
Морози полегшили ворогу завдання із форсування річки Гайчур. І він це робить на ділянці фронту протяжністю понад 10 км. У всіх селах, розташованих на берегах річки присутні росіяни, але поки що вони не можуть тут закріпитися.
Однак на ділянці між Прилуками та Добропіллям штурмові організми змогли просочитись крізь нашу оборону і дійти аж до Тернуватого, де розташований наш найбільший в цих місцях укріпрайон.
У разі захоплення Тернуватого це може спричинити каскадне падіння фронту на Гуляйпільському фронті та стрімке наближення ворога в тил до наших захисників на Оріхівському напрямку.
Одна із вагомих тенденцій січня – це наближення боїв із трьох сторін до околиць Костянтинівки. Цей напрямок посідає стабільно третє місце за інтенсивністю, однак ймовірно, що в найближчі місяці ситуація тут може ще більше ускладнитися. Тут окупаційна армія не може мати проривів, але поступово звужує фронт і стискає його навколо міста. Із заходу ледь не щодня фіксуються штурмовики у селах на околицях міста.
Загарбники хочуть пробитися між Берестоком і Степанівкою, щоб отримати можливість кошмарити дронами місто з цього тилового флангу. Окремі організми, які проникли до Іллінівки все ще живі й переховуються.
З півдня ворог зумів перетнути замерзле Клебан-Бицьке водосховище, а ЗСУ змушені покинути прилеглі до Торецька території.
У лютому ворог зможе атакувати безпосередньо південні квартали Костянтинівки, і вони точно перекинуть сюди значні сили.
Тим більше, що зі сходу росіяни теж максимально близько наблизились до міста з боку Ступочок і Предтечиного.
Негативною тенденцією, яка буде мати продовження у лютому є поява окупантів у селі Червоне, що на північ від траси Бахмут – Костянтинівка і в тилу наших позицій у Часовому Ярі. Не маючи можливості продавити оборону в місті, росіяни будуть намагатися її обійти.
Ділянка фронту на схід від Краматорська і Слов’янська була найбільш динамічною з точки зору просування фронту, хоча боєзіткнень було не так і багато. Тут окупанти намагаються прорвати наші укріплення та наступати по трасі Бахмут - Слов’янськ.
Укріпрайон на трасі у Привіллі ворог обходить як з півдня так і з півночі, одночасно атакуючи в лоб по дорозі. Бої ведуться у Міньківці та в самому Привіллі. Поки Сили оборони стримують ворога він намагається зайти їм із флангу, атакуючи у напрямку Никифорівки.
Хоча просування становить півтора-два кілометри на два тижні, однак від грудня воно є постійним, що доволі критично для цілої системи оборони, яка побудована ще з 2023 року.
Разом з тим продовжується розширення сірої зони між окупованим Сіверськом та Слов’янськом. Тут основний акцент росіяни роблять на просуванні вздовж обох берегів Сіверського Дінця, чого вони не могли робити раніше, коли оборона Сіверська трималась.
Зараз після недавнього захоплення одного із важливих для переправи річки сіл Дронівка, ворог зумів прорватися у напрямку на Закітне та розпочав за нього бої. А також розширив сіру зону у напрямку Кривої Луки – ще одного важливого місця переправи однієї із найбільших річок в Україні.
Генерал мороз зараз сприяє форсуванню річки малими групами, однак ці плани швидкого просування можуть зірватись вже за два тижні, коли почнеться відлига. Наразі утримання на пів оточеного Ямполя, дозволяє Силам оборони зірвати плани ворога щодо швидкого просування вздовж лівого берега Сіверського Дінця і виходу, таким чином, на ближні підступи до Лимана і Слов’янська.
Ситуація на Харківщині є протилежною – російська окупаційна армія багато, але безрезультатно атакує. А тому її генералам доводиться постійно брехати.
На Вовчанському і Куп’янському фронтах, а також біля кордону у січні відбулось понад 10% усіх боїв. Але просування радше від’ємне.
Так у самому Вовчанську після двох місяців активних штурмів, ворог зумів зайняти ще кілька кварталів, а також просунувся на південь і на схід за межі міста. Але на загал їхні дії позбавлені навіть тактичної небезпеки і наразі є безперспективними.
Натомість начальник російського генштабу Герасимов вже вшосте взяв Куп’янськ. А також закріпився у Куп’янську-Вузловому. На щастя, реальність інша.
З лівого берега Осколу хоча сіра зона розширилась на кілометрів із Піщаного у напрямку до Куп’янська Вузлового, але суттєвого просування із захопленням території ворог не має, а до самого селища ще 6 км.
На правобережжі ЗСУ повністю зачистили центральну частину Куп’янська, а останні недобитки ворогів локалізовані в районі центральної лікарні та ліцею №1. І хоча росіяни намагаються через вузьку смужку сірої зони попри узбережжя Осколу здійснювати їхнє забезпечення, однак ситуація для оточених наближається до логічного закінчення.
Так звана дилема "звільненого" Куп’янська змушує російське командування якось виправляти брехню і постійно направляти сюди нові штурмові групи із квитком в один кінець.
Наші успіхи в Куп’янську, а також стримування окупантів по всій лінії фронту демонструють, що Сили оборони врешті знайшли ключик для нівелювання тактики інфільтрації малих штурмових груп. Тож сподіваємось невдовзі ми побачимо її повну деградацію.
"Прочитала в Естер Вратарьової, що у селищі, неподалік Києва, від холоду та голоду помер старенький. Він жив удвох із дружиною. І вони тижнів зо два сиділи просто на воді, без їжі. У холоді, під обстрілом", - пише журналістка з Маріуполя Надія Сухоруко...
Лілія Сандулеса – українська співачка й колишня дружина українського артиста Іво Бобула – розкритикувала його за деякі судження під час інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону, у якому ексобранець назвав їхній шлюб "тяжким". Розмову із Са...